У складі 'Шахтаря' 70-х років був футболіст, якому вдалося виграти всі можливі медалі чемпіонату СРСР: золоту, срібну та бронзову. Іншого такого у донецькій команді більше не було. Щоправда, 'золото' він виграв уже з 'Дніпром', нау та що ж. Це Микола Федоренко, і про нього сьогодні згадує Terrikon.com...

Те, що в результаті Федоренко після 'Шахтаря' перейшов до 'Дніпра', була своя закономірність. Адже він був і вихідцем з тих країв – народився 31 липня 1955 року в місті Орджонікідзе (зараз – Покров) Дніпропетровської області. Але весь початок його дорослої кар'єри пов'язаний з 'Шахтарем': з 1973 він числиться в донецькій команді, з 1975 починає епізодично грати за основний склад, з 1978 з'являється вже регулярно (щоправда, в основному на заміну), а в 1979 стає повноправною дійовою особою та другим після Віталія Старухіна бомбардиром.

Яскраво вираженим нападником Федоренко не був. Зараз би його назвали вінгером - він розташовувався на фланзі (в основному - правому), звідки активно зміщувався в центр. Швидкості йому вистачало, а за технікою він взагалі, можливо, міг вважатися найкращим у тодішньому 'Шахтарі', мав до того ж дуже добрий, націлений удар.

Йому допомогла травма одного з ключових гравців команди - Юрія Дудінського. Якби не вона, у сезоні 1979 року Федоренко, можливо, і не отримав би свого шикарного шансу. Заміна виявилася більш ніж адекватною. Можливо, Федоренку не вистачало того вибухового ігрового темпераменту, яким славився Дудинський, зате він був холоднокровніший і розважливіший. І, будемо чесні – різноманітніший. Федоренко був з творчих футболістів, які люблять іноді викинути якийсь фортель, що ніяк не випливає з їхньої попередньої поведінки на полі. Причому викидає не на шкоду команді, а на користь.

Але як він опинився в 'Шахтарі'? В принципі, дуже просто – потрапив до юнацької збірної України, а за нею вже уважно спостерігали 'скаути' всіх команд республіки. Федоренко згадує, що на той момент його просто завалили пропозиціями. 'Шахтар' виявився наполегливішим за всіх. На радість молодого футболіста, тут йому одразу сподобалося – атмосфера в команді була чудова, доброзичлива, проста, хоча, звісно, ​​і не без 'дідівщини'.

'Досвідні футболісти зуміли передати молодим бойовий дух, 'шахтарське' загартування, витримку, терпіння, вміння грати до кінця, грати для вболівальників. Ми просто не знали, як можна погано зіграти перед людьми, які заповнюють до трибуни стадіону, як можна погано зіграти для шахтарів, які приходять на стадіон, відпрацювавши зміну в шахті. І, звісно, ​​команда в нас була дружна. У житті, у побуті, а особливо на футбольному полі ми стояли один за одного горою', - говорив Федоренко в одному зі своїх пізніших інтерв'ю.

У піковому для себе сезоні 1979 він вразив ворота суперників 12 разів - чудовий результат, вищий за звичайну норму кращого бомбардира команди. Щоправда, в 'Шахтарі' - всього другий: того року блищав Віталій Старухін (26 голів). Але, за всієї своєї зірковості, 'Бабуся' чудово грав у підіграші: більше половини своїх голів Федоренко забив з його передач.

Але найяскравішим моментом того сезону він вважає не якесь взяття воріт. Зовсім нi! Ось як він про це згадував: 'Грали в Москві проти місцевого 'Динамо'. Наприкінці зустрічі вийшов віч-на-віч з голкіпером Гонтарем. Бити сам не став – п'ятою зіграв на Соколовського. Той забив. На матчі був присутній тренер збірної Бєсков. Прихильник комбінаційної гри, він звернув увагу на цей епізод'. І, ставши згодом головним тренером збірної, запросив до неї донецького гравця.

За збірну Федоренко зіграв двічі у товариських матчах, забив один із голів Швеції (за загального рахунку 5:1). Дуже сподівався виступити на Олімпіаді-1980, значився у розширеному списку. Але в останній момент його 'відчепили' - як йому потім розповіли, завдяки підступам мінського тренера Едуарда Малофєєва, який проштовхнув у збірну свою людину. На цьому міжнародна кар'єра Федоренка й фiнiшувала.

У 1981 році, коли закінчив кар'єру Старухін, Федоренко розглядали як його природного наступника. В принципі, він був готовий до такого виклику: років йому було лише 26, ще грати та грати, фізичні кондиції були відмінні. Але щось не склалося у відносинах з тренером Віктором Носовим, який взяв курс на різке омолодження складу. В результаті 'новим Старухіним' Федоренко стати так і не вдалося. Забивши того сезону 9 голів, він взимку пішов у 'Дніпро'. Останній матч за 'Шахтар' провів 11 листопада 1981 року (програли 'Кайрату' 0:2). Ішов, незважаючи ні на що, по-хорошому, зберіг прекрасні стосунки з більшістю своїх партнерів по Донецьку.

У 'Дніпрі' він спочатку став основним, але в тріумфальному сезоні 1983 року став потихеньку опускатися в запас. Проте на золоту медаль цілком напрацював. Ось так у нього і виявився повний набір нагород союзної першості: 'бронза' 1978, 'срібло' 1979, 'золото' 1983. І хоча вже незабаром, 1985 йому довелося назавжди залишити Вищу лігу (пішов у Нікопольський 'Колос' 29 років) - хто назве невдалою кар'єру, увінчану таким 'букетом' нагород?