90 років тому розпочалася історія Шахтаря — під іншою назвою і не на тому рівні, але на початку історії так буває з багатьма. У 1936 році донецька команда почала забивати свої перші голи та здобувати перші перемоги. Але перший офіційний матч вона програла, причому з тріском.

І все-таки це був найперший матч, і тому деталі дуже важливі, і їх реконструює Terrikon.com не без допомоги дружньо налаштованих істориків...

Команду зі столиці Донбасу до вищої ліги першого чемпіонату СРСР не включили. Чесно кажучи, сподіватися на це було важко — ця ліга складалася, за дивним задумом організаторів, лише з 7 команд, і провінційних серед них не було зовсім. Але навіть до другого за значимістю дивізіону (група "Б") стаханівці не потрапили. Потрапили до третього (група "В"). І почалося... .

21 травня в газеті "Сталінський робітник" з'явилася замітка "За честь Донбасу" з таким текстом: "Вчора футболісти товариства Стахановець виїхали до Казані, де 24 травня відбудеться матч із динамівцями Казані. Склад команди Стахановець такий: Раздорожук С. (воротар), Бойченко М. і Константиновський Я. – захист, Комячин Б., Євтюхов П. і Пащенко К. – півзахист, Городинський А., Пащенко М., Наумов Н., Манов Ф. і Терентьєв Б. – напад. У запасі – Куцов А. (хавбек), Жиров і Гречановський Є. – напад та Потапов (воротар). Перед від'їздом футболісти т.т. Наумов і Раздорожнюк у розмові з нашим репортером заявили: "Нинішній склад нашої команди є далеко не повноцінним, але все ж треба визнати нашу команду міцною, згуртованою в ряді футбольних матчів. Більшість футболістів Стахановця були гравцями збірної команди Донбасу. Однак незважаючи на те, що наш суперник – команда товариства Динамо з Казані – у минулорічному розіграші першості СРСР потрапив до числа десяти найкращих команд Союзу, ми їдемо з твердим наміром виграти".

Вийшло не дуже. Втім, не будемо забігати наперед.

Добиралися перекладними, пересідаючи з поїзда на поїзд. Історик футболу Геннадій Гришаєв у книзі "Футбольне ретро" наводить спогади капітана команди Миколи Наумова: "Люди з неприхованою цікавістю спостерігали за нашими діями у проході вагона, коли ми намагалися різними способами підтримати спортивну форму. Тамбур служив майданчиком для жонглювання м'ячем, а коли поїзд робив зупинки в дорозі, ми бігали, відміряючи відстань від його голови до хвоста. Одного разу це могло закінчитися для нас плачевно. Поїзд раніше часу почав рушати, і ми заскакували на ходу в перші-ліпші вагони…"

Але загалом все склалося, приїхали вчасно. Умови для підготовки до матчу були, як то кажуть, нижче середніх, але так чи інакше, команда до призначеного часу була здатна вийти на поле. Стадіон у Казані був справжній, не якесь обнесене дерев'яною огорожею поле — капітальна споруда з гарним входом і колонадою за тодішньою архітектурною модою. Подивитися перший матч першого чемпіонату прийшло три тисячі людей. І побаченим залишилися цілком задоволені.

Звичайно, казанці мали можливість підготуватися до поєдинку краще за гостей, і з перших хвилин вони запропонували високий темп. Стахановець не зміг його прийняти. Особливо провалювався правий фланг — і відчувши це, Динамо почало тиснути в цьому напрямку. Звідти й надходила більшість загроз. Нападники Стахановця залишилися, по суті, без діла і ніяк не могли знайти свій спосіб існування в цьому вирі. Відрізані від півзахисту, вони сумно спостерігали, як їхніх товаришів по обороні розривають безжальні казанці.

У першому таймі Стахановець пропустив три м'ячі, причому дуже швидко — на 9-й, 14-й та 30-й хвилинах. Після перерви темп знизився, вдалося відчути хоч трохи позитивних емоцій — і нарешті забити у відповідь. Першим в історії команди відзначився Федір Манов — напористий лівий інсайд з гарматним ударом, про який ходила слава по всьому Донбасу. Темпераментний форвард, він згодом не раз підводив команду своєю неспортивною поведінкою, але цього разу його характер якраз виявився доречним — у той час як решта розгублено переміщалася полем, він взяв гру на себе і зміг хоча б розмочити рахунок. Але це був поодинокий сплеск. Казанці забили ще, а остаточний результат першого офіційного матчу в історії Стахановця — 1:4.

"Програш у Казані є водночас і серйозною поразкою керівництва наших фізкультурних організацій. Якщо для жодної з команд міст Союзу розіграш першості не був несподіванкою, то фізкультурні організації Донбасу виявилися просто непідготовленими до матчів. Склад команди Стахановець, яка виступала в матчі за першість, був підібраний буквально перед самим відходом поїзда. А звідси й наслідки — ганебна поразка", — резюмував у газетному звіті кореспондент "Сталінського робітника" Є. Стель.

Стахановець все ж не був безнадійним, і в наступному матчі 12 червня він переміг у гостях київський Локомотив 4:2. Але загалом перший сезон провів дуже скромно — 2 перемоги та 1 нічия в 7 матчах. Це дозволило посісти лише передостаннє місце в групі "В", виконати мінімальне з усіх можливих завдань — не вилетіти до групи "Г", сама назва якої звучала якось образливо. Знадобиться рік, щоб новостворена команда стала на ноги і почала показувати пристойні результати.