Цього року Шахтар відзначає 90-річчя від дня заснування. Відзначає й Terrikon.com. І, відзначаючи, згадує людину, без якої, можливо, нічого б і не вийшло — або, принаймні, вийшло б не так...

23 вересня 1936 року шахтарське містечко Кадіївка відчуло себе центром світу. З ініціативи найзнаменитішого її мешканця, рекордсмена з виробництва Олексія Стаханова, туди приїхало московське Динамо — свіжоспечений чемпіон країни. Маститій столичній команді належало зустрітися з набагато скромнішим Стахановцем, що представляв обласне місто Сталіно. Звичайно, москвичі вважалися фаворитами. Але перемогти їм не вдалося. Проявивши волю й енергію, Стахановець здобув нічию. У відповідь на гол знаменитого вже тоді (і легендарного в майбутньому) Михайла Якушина "гірники" відповіли влучним ударом зі штрафного свого капітана Миколи Наумова. На той момент це був найвидатніший результат новоствореної команди…

Про Наумова історик донецького футболу Олексій Бабешко пише так: "Незважаючи на свої лише 27 років, у футбольних колах Донбасу він мав абсолютний авторитет. Гравець збірної України, учасник матчів із командами Іспанії та Німеччини, Наумов не тільки став головним дійовим персонажем у створенні команди, але при цьому — її й капітаном, і тренером".

Микола Григорович Наумов народився 8 грудня 1909 року в Юзівці. Виріс на руднику "Будьонівський", там же почав грати у футбол. За команду рудника провів свої перші більш-менш офіційні матчі (у 1927 році). Варто зазначити, що Буденнівка була одним із футбольних центрів життя міста (вже перейменованого на Сталіно). Багато десятиліть там ходила легенда, що в довоєнні роки на селищному стадіоні грала заїжджаюча команда німецьких професіоналів (без пояснення, як вони там могли опинитися).

У 1929 році Наумов влаштувався котельником на машинобудівний завод – і почав виступати за команду цього підприємства. Через рік його беруть у Динамо – тоді одну з двох найсильніших команд Сталіно. Йому 21 рік, він перебуває у повному розквіті своїх сил, його талант очевидний. Наумов – технічний і при цьому габаритний (зріст понад 180 сантиметрів), наполегливий, розумний форвард, який вносить у напад команди свою родзинку. "У 1931-му партнери обрали його капітаном команди. На ті часи це було значно більше, ніж футболіст з пов'язкою на рукаві. Капітан ставав не тільки ватажком на футбольному полі, але й виконував обов'язки тренера, адміністратора, лікаря тощо", – пише відомий журналіст Юрій Юрис.

За Динамо він виступає 4 роки. За цей час він встигає зарекомендувати себе як один із помітних гравців України, тоді його й включають до збірної республіки, у складі якої він проводить кілька міжнародних зустрічей. А найзірковішим моментом його кар'єри став, мабуть, матч проти збірної Ленінграда 20 вересня 1931 року. Той матч наумівське Динамо не просто виграло, всупереч усім очікуванням – розгромило гостей, які вважалися флагманами радянського футболу. 4:1 – і всі голи у сталінців забив їхній центрфорвард Наумов! Після гри головний гравець гостей, легендарний Михайло Бутусов, сказав: "У цього хлопця велике майбутнє!"

У 1935 році найкращий нападник Сталіно переходить до іншої команди Динамо — з Дніпропетровська. Тут він проводить "золотий" сезон і стає чемпіоном УРСР. Але ось настав час — і він знову на батьківщині. В одному з номерів газети "Соціалістичний Донбас" на початку 1936 року можна побачити оптимістичну замітку про те, що "до Сталіно повертається товариш Наумов, який провів сезон 1935 року в дніпропетровському Динамо". Товариш не просто повернувся — йому доручили формування команди, якої, по суті, не було. У підсумку сталося щось на зразок дива. Ще 10 травня газета "Сталінський робітник" пише: "В обласній раді повідомили: футбольний матч Одеси з показовою командою товариства Стахановець, призначений на 12.05, скасовується. Причина цього скасування відома. ЦК спілки вугільників, при якому мала бути створена команда нашого міста, нічого не зробив. Команди немає". А вже 14 травня в Горлівці Стахановець грає показовий матч з одеським Динамо. Програє (2:3) — але на поле виходить і проводить весь матч! Тобто команда вже є. А минуло всього 4 дні...

ЦК профспілки вугільників і не міг зробити те, що вийшло у Наумова. Авторитетний форвард знав у донбаському футболі всіх і був для всіх своїм. Він міг вмовити по-своєму, на відміну від профспілкових чиновників. Йому вірили — і за ним пішли. Так Наумов став першим капітаном Стахановця.

Він зайняв місце в центрі нападу, хоча був універсальним гравцем і міг діяти в атаці на будь-якій позиції. 27-річний футболіст став найдосвідченішим у тій компанії — і природним чином взяв на себе тренерські функції (з професійними головними тренерами тоді взагалі була біда). Велике питання, наскільки він був готовий до такої роботи — але, у всякому разі, мав глибоке розуміння футболу і великий авторитет.

Команду Наумов сформував із тих, кого знав особисто і в кого був упевнений, — гравців двох Динамо: сталінського (С. Раздорожнюк, М. Бойченко, П. Євтюхов, Б. Комягін, Г.Глазков, Г.Константиновський, І.Путятов, І.Фоменко, Ф.Петрухін, А.Кородинський) та горлівського (С.Манов, Ф.Манов, К.Пащенко, М.Пащенко, Б.Терентьєв, А.Куцев). Ще двох людей він помітив у Костянтинівці — Н. Кононенка та П. Применка. Ось із цими футболістами у складі Стахановець і провів перший офіційний матч у своїй історії, від якого ми ведемо його історію. 24 травня в Казані команда зі Сталіно зустрілася з місцевим Динамо і програла 1:4. Це було 90 років тому.

За віком Наумову ще можна було б грати й грати. І до війни він ще залишався діючим гравцем основного складу — хоча матчів проводив небагато. Ще в 1936 році він поступився місцем у центрі нападу Миколі Кононенку — і чим далі, тим більше зосереджувався на більш "диспетчерських" функціях. У підсумку, за Стахановець він провів усього 48 матчів і забив 8 голів. Але у списку найважливіших людей для історії клубу він — на найвищих позиціях...