9 квітня 1936 року газета "Соціалістичний Донбас" повідомила про рішення Всесоюзної Ради фізичної культури СРСР створити у Сталіно зразкову футбольну команду. Це можна вважати початком нинішнього клубу Шахтар, який, відповідно, навесні 2026 року відзначатиме 90-річчя. Але ось прив'язатися до якоїсь конкретної дати як до відправної точки все-таки непросто, і Terrikon.com пояснює, чому…

Як знають майже всі (а хто ні — той зараз дізнається), назва у клубу на старті була інша — Стахановець. Але, що ще парадоксальніше, перша донецька команда могла утворитися під зовсім іншою, нині ворожою егідою — Динамо. У всякому разі, до середини 30-х років такий колектив у Сталіно існував, і він був найсильнішим у місті на той момент. Часи були такі: кожне місто мало своє Динамо. У клубному чемпіонаті України того ж року міліцейське товариство представляли команди Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська. Ми про це нещодавно розповідали, і це вже не має значення. Бо Сталіно, як завжди, вирішило йти своїм шляхом.

Втім, про Сталіно спочатку й мови не йшло. Спортивне товариство Стахановець було створено в Кадіївці. Причину тодішньому народу не потрібно було пояснювати: саме тут жив і все ще працював сам Олексій Стаханов, забійник-рекордсмен, всесоюзна знаменитість, що дав ім’я команді. Тільки от біда: у Кадіївці не було достатньої кількості класних футболістів. І тому в рамках спортивного товариства Стахановець футбольна команда народжувалася важко. Хоча було придумано все, що тільки могла придумати жвава бюрократична думка. Але народити хороших футболістів вона все-таки не могла.

А найкращі гравці регіону зосередилися у Сталіно та Горлівці. Саме тут, зрештою, і з’явився справжній Стахановець.

Тут існує певна розбіжність, яка трохи нагадує відомий спір грецьких міст за право вважатися батьківщиною Гомера. Часто зустрічається версія про те, що команда, хоч і називалася Стахановець, але спочатку була тісно пов'язана з Горлівкою. Або навіть що вона спочатку мала назву Вугільники (Горлівка). Хаотичний початок клубу його історик Олексій Бабешко описував так: "Взагалі найперша домашня гра проти спартаківців мала відбутися в Кадіївці. Але команди зібралися, а суддя… потрапив у ДТП. Матч провели, але його визнали товариським. А вже наступна гра чемпіонату пройшла в Горлівці, звідси й плутанина з назвою команди. Ніколи не існувало команди Стахановець (Горлівка). Вже потім, восени, коли був добудований стадіон, газети писали, що нарешті сталінський Стахановець проведе домашній матч на своєму полі. Але ніде не було ні слова про те, що це кадіївський або, наприклад, горлівський Стахановець. І, до речі, якщо подивитися на перший склад, то там була переважна більшість футболістів зі Сталіно — більше десяти, і лише п’ять-шість осіб із Горлівки".

У публікації від 9 квітня, з якої ми почали розмову, писалося: "До складу команди увійдуть 22 найкращі гравці Донбасу. Гравців звільнять від роботи на виробництві. Для підвищення рівня гри футболістів на тренування запрошують спеціального тренера". Здавалося, футбольне життя в Сталіно негайно закипить. Але нічого подібного не сталося. Тренера не призначили, команду не сформували. 12 травня Стахановець мав зіграти перший у своїй історії матч з одеським Динамо. За два дні до цієї історичної події газета "Сталінський робітник" змушена була констатувати: "Команди немає. Грати ні з ким".

Але диво все-таки сталося. З’явилася людина, яка за лічені дні завдяки своєму авторитету зуміла зібрати футбольну команду та очолити її як капітан і тренер. Його звали Микола Наумов. Як гравець збірної України, він здавався на Донбасі напівбогом. І, напевно, насправді був ним – нормальна людина не змогла б за кілька днів підготувати команду і вивести її таки на матч з одеситами. На жаль, 12 травня 1936 року не стало днем тріумфу донецького футболу. Свій перший офіційний матч Стахановець програв 2:3. Гра відбулася в Горлівці на стадіоні імені Балицького, перший гол в історії команди забив Костянтин Пащенко.

У травні спортивне товариство Стахановець визначило форму, емблему, значок і прапор товариства: "Основні кольори — блакитний і червоний. Майки — блакитні з червоними смугами, шорти — червоні з блакитною облямівкою. На блакитному прапорі простягнута червона смуга. Значок та емблема – шестикутник блакитного кольору з червоною окантовкою, у центрі якого букву "С" перетинає відбійний молоток". Такий опис було наведено в газеті "Сталінський робітник" (№ 120 від 25 травня 1936 року).

А перший матч Стахановця на території Сталіно відбувся лише 5 вересня 1936 року. До цього дня комсомольська організація міста ударними темпами завершила будівництво стадіону на 12 тисяч місць у парку Постишева (майбутньому Щербакова) — будівництво тривало близько року, стадіончик вийшов так собі, з дерев'яним парканом навколо, але з пристойним газоном, на якому згодом зіграють найкращі футболісти довоєнного Союзу. Стахановець переміг тифліський Локомотив 3:1. Ось так все й почалося...