Шахтар готується до свого чергового європейського сезону, який для нього є особливим. Цього року виповнюється 50 років з часу європейського дебюту команди.

З цієї нагоди Terrikon.com простежує донецьку еволюцію в єврокубках...

Якби радянський футбол був підключений до єврокубків з самого початку, Шахтар взяв би участь у двох розіграшах Кубка володарів кубків — у сезонах 1962/63 та 1963/64 (як володар Кубка СРСР 1961 та 1962 років). Навряд чи він досяг би там чогось видатного, але шанс пройти одне коло, а то й два, мав би. Наприклад, у першому з цих розіграшів до чвертьфіналу дійшов болгарський Ботев, а в другому — братиславський Слован, цілком порівнянні за силою з тодішнім Шахтарем. Але радянські клуби до середини 60-х років у єврокубках не брали участі. І "гірникам" довелося чекати.

Їхня година настала в 1976 році, коли їх як срібних призерів чемпіонату СРСР попереднього року допустили до Кубка УЄФА. Повелися вони зовсім не як новачки — впевнено, по-господарськи. Обіграли берлінське Динамо (3:0, 1:1), угорський Гонвед (3:0, 3:2) і лише в 1/8 фіналу поступилися супернику, якому важко було не поступитися — Ювентусу, майбутньому володарю трофею (0:3, 1:0).

Такий початок створював враження, що єврокубки — не таке вже й складне завдання. Але далі пішло гірше. Тричі поспіль Шахтарю не щастило з жеребкуванням: у 1978 році на старті йому дісталася Барселона, у 1979 — Монако, у 1980 — Айнтрахт. Усім Шахтар програв. І відчуття вболівальників змінилося діаметрально. Стало здаватися, що нашій команді в єврокубках нічого не світить, і що ми, власне, не дуже й потрібні цій Європі.

І лише в п’ятому континентальному сезоні — 1983/84 — Шахтар показав помітний результат. Це був Кубок кубків, де проявити себе виявилося найпростіше. "Гірники" елегантно розправилися з данським Б 1901 (5:1, 4:2), здобули дві важкі перемоги над швейцарським «Серветтом» (1:0, 2:1) і вперше вийшли до євровесни. У чвертьфіналі на них чекав Порту, боротьба з яким виявилася цілком конкурентною — але, на жаль, без щасливого кінця (2:3, 1:1).

До розпаду СРСР у Європі донеччани більше не грали. Були шанси — двічі доходили до фіналу Кубка СРСР, але здобути трофей жодного разу не змогли. У призерах чемпіонату СРСР теж уже не фігурували, загалом, відійшли на другий план. З якого вибралися вже в незалежній Україні.

Європейські 90-ті розпочалися з одного з найгpaндіозніших принижень в історії клубу — розгромної поразки від норвезького Ліллестрема у першому раунді Кубка УЄФА 1994/95 (1:4, 2:0). Але загалом не можна сказати, що це десятиліття виявилося таким вже провальним. Хоч би одного суперника, але обов’язково проходили в кожному сезоні, а в Кубку УЄФА 1997/98 — навіть двох, і спіткнулися лише в 1/8 фіналу проти Віченци. Шахтар у ті роки був міцним європейським середняком, перемогти якого не так вже й просто — але з клубами з більш-менш сильних чемпіонатів змагатися він все одно не міг.

Починалося нове століття, у яке Шахтар увійшов як дебютант Ліги чемпіонів. Слова Ріната Ахметова, висловлені приблизно в той же час, про те, що його клуб націлився на Кубок УЄФА, мало хто сприйняв серйозно. Але наприкінці десятиліття "гірники" виконали це фантастичне завдання. На той момент за їхніми плечима вже було кілька сезонів у груповому турнірі Ліги чемпіонів, перемоги над безперечними гpaндами (Арсеналом, Барселоною, Ромою), чотири виходи до євровесни. І різкий підйом у рейтингу УЄФА: влітку 2009 року Шахтар посідав у ньому 16-те місце за підсумками 5 останніх сезонів. А окремо взятий сезон 2008/09 закінчився взагалі з найкращим рейтингом на континенті, випередивши навіть переможця Ліги чемпіонів — Барселону. Сума балів за той рік, яку набрав донецький клуб, була неймовірною — 29,235 (на даний момент уся Україна за останні 5 сезонів у сумі набрала помітно менше — 24,087).

I це ще не був пік. Далі на Шахтар чекала Ліга чемпіонів. Перемоги в ній президент не обіцяв, але півфінал визначив як мету. І майже вийшло. Зібравши чудовий склад — мабуть, найкращий в історії — клуб навесні 2011 року злетів до чвертьфіналу, де, втім, зазнав поразки від "мессіанської" Барселони. Але всі розуміли: це лише початок. Той рівень, якого тоді досяг Шахтар, давав надію, що, граючи кожен (або майже кожен) сезон у плей-оф, команда одного разу скористається своїм шансом і злетить аж до небес.

Ймовірно, так і сталося б, і до кінця десятиліття Шахтар побував би у півфіналі Ліги чемпіонів (як це зробили, наприклад, Монако у 2017, Аякс у 2019, Ліон у 2020 — чим вони були кращі за Шахтар початку 2010-х?). Ми вже ніколи не дізнаємося, що сталося б — війна зруйнувала одну реальність і створила іншу, в якій, спочатку здавалося, футболу немає місця — але з’ясувалося, що ще й як є!

Шахтар, змушений мандрувати, зберіг форму і в Європі не провалився. За ці 12 років він тричі добирався до півфіналів єврокубків, двічі виходив із групи Ліги чемпіонів, а сезон 2019/20 закінчив на 12-му місці в рейтингу УЄФА — історичний рекорд клубу. Його, як і раніше, знають у Європі — і ставляться з повагою, незважаючи на кілька невдалих сезонів на початку 20-х. А недавній півфінал Ліги конференцій показав, що донецький клуб ще може сколихнути футбольний світ.

І зараз, напередодні чергового сезону, через півстоліття після європейського дебюту, з радикально посиленим складом, Шахтар здається готовим до нових подвигів. Чи виправдає він наші очікування, ми дізнаємося вже зовсім скоро...