1976 рік. Йохан Кройф - зірка світового футболу, перший гравець, який тричі ставав володарем «Золотого м’яча». Його перехід до Барселони наробив чимало галасу, однак якісного прориву каталонцям це не принесло: Кройф виграв із Барсою титул 1974 року, і цим гучні перемоги обмежилися. Втім, постать «летючого голландця» завжди приваблювала журналістів, і у вересні 1976 року видання Don Balon присвятило кілька розворотів інтерв’ю з Йоханом Кройфом.

— Отже, Йохане, не заглядаючи в паспорт, як це роблять деякі… скільки тобі років?
— Двадцять дев’ять. Я народився 25 квітня 1947 року в Амстердамі.

— Тебе хрестили?
— Ні.

— Яка в тебе релігія?
— Жодна.

— Йохан Кройф, народжений у Голландії… гадаю, ти навчався?
— Так, але лише до п’ятнадцяти років. Я здобув освіту, яка в Іспанії відповідає базовій загальній.

— Ти залишив навчання через футбол?
— Ні. Життєві обставини склалися так, що мені довелося почати працювати, і за рік до цього я влаштувався на текстильну фабрику. Але річ у тім, що практично в тому ж віці, коли я почав працювати, я підписав професійний контракт з Аяксом - клубом, у якому перебував із десяти років.

— Тобто ти все ж залишив навчання заради футболу…
— Мені довелося працювати з необхідності. Мій батько помер, коли мені було 12 років. В одну мить ми залишилися без нього - через інфаркт.

— Хто дав Йохану Кройфу перший шанс заграти у футбол?
— Я маю визнати довіру кількох людей, але правда в тому, що життя - це сукупність обставин, і я не можу виокремити когось одного, хто мав би вирішальний вплив.

— Тобі було шкода залишати Голландію та друзів, переходячи до Барселони?
— Так, хоча варто уточнити: у спортсменів, таких як я, багато «друзів», але справжніх друзів насправді небагато. Ми з дружиною дуже дружили з однією голландською парою, і, звісно, нам було шкода їх залишати. Але мушу сказати, що й у Барселоні ми зустріли людей, яких щиро полюбили.

— Чи віриш ти в дружбу між чоловіком і жінкою без обов’язкової наявності кохання між ними?
— Можливо, таке й буває, але зі мною такого не траплялося.

— Кройф — «плейбой»?
— (сміється) Я одружився у 20 років і знав свою дружину понад рік.

— Ти вимагаєш від дружини тієї ж вірності, про яку говориш сам?
— Так. Я не приймаю чоловіків, які ведуть паралельне життя поза шлюбом і водночас не допускають, щоб їхні дружини робили те саме.

— Для чого ти читаєш?
— Щоб відволіктися.

— Наприклад?
— Джеймс Бонд.

— Людина на кшталт Кройфа витрачає багато грошей на книги?
— Так, але це не література і не політика — просто легкі історії.

— Кіно?
— Уже три роки я не ходжу до кінотеатру.

— Скільки мов ти знаєш?
— Голландську, звісно, іспанську, французьку, англійську, німецьку, трохи італійської — і поки що все.

— Ти забобонний?
— Ні.

— Чому ти носив на шиї стільки ланцюжків?
— Я їх більше не ношу. Загубив у Бразилії. До того ж тепер мені все одно не дозволили б виходити з ними на поле.

— Ти вважаєш це правильним заходом?
— Так. Це може бути небезпечно: за них можуть схопити й завдати шкоди.

— Найсильніший спогад дитинства?
— Без жодних сумнівів — смерть мого батька.

— Я вважаю тебе симпатичним і привабливим чоловіком. Ти сам так себе сприймаєш?
— Ні, я про це не замислююся, але, судячи зі слів інших, мабуть, так і є…

— Діти Кройфа схожі на Кройфа?
— Один — так. Інші двоє — ні.

— Ти виховуєш дітей так само, як виховували тебе?
— Більш-менш, так…

— Що найважливіше у вихованні дитини?
— Свобода.

— Куди ти вкладаєш великі гроші, які заробляєш?
— Я цим не займаюся. Банк робить це за мене.

— А твій тесть, Кор Костер?
— Так, він теж частково керує.

— На що ти витрачаєш найбільше грошей?
— На одяг.

— Тобі подобаються азартні ігри?
— Вони приносять мені задоволення.

Під час інтерв’ю — приємного, щирого й живого — Йохан Кройф курить світлий тютюн (за всю розмову він викурив три сигарети Camel без фільтра). Напрошується запитання:

— Camel теж платить тобі за те, що ти куриш їхні сигарети?
— Ні.

— Ти й досі вважаєш, що тютюн тобі не шкодить?
— Дивись: фізично я почуваюся чудово.

— Тобі подобається вечеряти в дорогих ресторанах?
— Мені подобається добре поїсти й відкривати нові місця.

— Людина на кшталт Йохана Кройфа, яка постійно подорожує світом… ти замислювався, в якій країні житимеш після завершення кар’єри?
— Пів року проводитиму в Амстердамі, іншу половину — в Барселоні. Іспанія мені дуже подобається.

— Ти вважаєш себе розумною людиною?
— Ні, абсолютно ні.

— Твоя головна чеснота?
— Я завжди намагаюся думати. Багато думати. І діяти, насамперед, з максимальною щирістю.

— Твій головний недолік…
— У мене їх багато.

— Ти прихильник контролю народжуваності?
— Я вважаю, що кожен має сам обирати момент, коли хоче завести дитину. І кожна держава повинна мати закони, що це дозволяють.

— Ти б легалізував аборти?
— Це набагато складніша тема. У мене немає бажання відповідати на це питання далі. Я вважаю, що кожен випадок — окремий світ, але, попри все, знову повторю: свобода кожного для мене — найважливіше.

— Розлучення: так чи ні?
— Так.

— Тебе часто били в житті?
— Ні, нечасто, якщо чесно.

— Ти здатен забути тих, із ким зіштовхнувся з будь-якої причини?
— Я ніколи не забуваю.

— Але прощаєш?
— Так, прощаю. Але не забуваю.

— Популярність?
— Її потрібно приймати. Дивись: у неї дві сторони. З одного боку - приємно, що тебе знають, і це дано дуже небагатьом. З іншого - іноді хочеться бути непомітним. Але коли ти публічна людина, альтернативи немає: доводиться приймати і хороше, і погане.

— Тебе дратує, що в тебе беруть інтерв’ю? І чому ти просиш за них гроші?
— Так, дратує. Але не самі інтерв’ю. Коли мене запитують про професію, про футбол - я відповідаю. Але я хочу, щоб моє особисте життя залишалося осторонь. І єдиний спосіб цього досягти — вимагати великі гроші з журналістів, які хочуть знати про мене все. Якби я погоджувався на все, що в мене просять, я щодня з дев’ятої ранку до одинадцятої вечора відповідав би на запитання журналістів. Я розумію, що Кройф продає газети й журнали, і багато журналістів приходять до мене не через футбол, а тому що продається моя особистість.

— Змінимо тему. Якими ще видами спорту ти займаєшся?
— Я грав у бейсбол, дуже люблю теніс, а взимку іноді катався на лижах.

— Тобі подобається море?
— Не особливо. Мені подобається просто зайти в басейн — і все.

— Ти зараз живеш в Іспанії, і сьогодні багато хто стверджує (хоча я дозволю собі засумніватися), що політика затьмарила футбол і людей більше цікавить Марселіно Камачо, ніж Йохан Кройф. Тебе цікавить іспанська політика?
— Так, вона мене цікавить, але проблема політики в цій країні в тому, що ти ніколи не знаєш, що відбувається насправді. Зрештою жодна газета не розповідає правду повністю. Коли я читаю газету, я вже не знаю, що мені думати.

— Ти читаєш багато газет?
— Ні.

— Сорок років правління генерала Франко, кілька місяців правління Хуана Карлоса. Як ти думаєш, чи багато змінилося в цій країні?
— Я думаю, що зміни є. У будь-якому разі людям потрібно звикнути до того, що демократія, окрім свободи, означає відповідальність…

— Чи легалізував би Йохан Кройф Комуністичну партію?
— Так. У справжній демократії всі партії повинні бути дозволені.

— Між Клаудією Кардинале та Урсулою Андресс — кого обираєш?
— Мою дружину.

— Наполягаю: якби тобі довелося обрати одну з них, забувши про дружину…
— Якщо говорити про те, хто мені подобається, то — Наталі Вуд.

— Який актор-чоловік тобі подобається найбільше?
— Я захоплююся роботою Стіва Макквіна.

— Тобі подобається автоспорт?
— Так, дуже.

— Ти розумієш Нікі Лауду? Розумієш, що після того, як він був на межі смерті, тепер думає лише про те, щоб знову мати найшвидший болід? Ти це розумієш?
— Насправді дуже важко зрозуміти внутрішній світ людини. Коли я прочитав те, про що ти говориш, я подумав, що Нікі Лауда збожеволів. Але єдина правда — та, що відбувається в нього всередині. І якщо він вважає, що готовий знову вийти на трасу, значить, він знає, що робить.

— Чи сильно відрізняється Кройф, коли він грає у футбол, від Кройфа вдома, з дітьми?
— Без жодних сумнівів.

— Що для тебе важливіше: люди чи результат матчу?
— Як людині, яка любить футбол, і людині цієї професії, мені дуже часто приносить задоволення сам матч. Але як професіоналу мені необхідний результат.

— Ти — суперзірка тому, що зробив себе сам, чи просто тому, що завжди нею був?
— Думаю, тут є потроху всього.

— Коли іноземець приїжджає в іспанський футбол, його перші заяви завжди однакові: «Мені не важливі гроші; єдине, що мною керує, — це кольори мого клубу». Ця фраза була правдивою і для тебе?
— Я завжди вважав, що Барселона для мене — щось інше. Мій шлях до цього моменту був хорошим, але не видатним. Приїхавши сюди, я опинився в клубі з проблемами, які потрібно було вирішувати, і загальна ситуація була складною. Мені завжди подобалося боротися за результат, я ніколи не шукаю легких шляхів; зрештою завжди обираю найважчий, найскладніший. Саме тому я й вирішив підписати контракт з таким клубом, як Барселона.

— Ти вважаєш, що Барса занадто політизована?
— Мені було важко це зрозуміти, коли я тільки приїхав. Незнання іспанської мови заважало глибше розібратися в низці обставин, що оточують цей клуб. Але тепер мені все значно зрозуміліше.

— Дехто каже, що гол Кройфа важливіший за результат можливих виборів…
— Для нас, футболістів, існує лише футбол.

— До якої політичної партії примкнув би Кройф?
— Немає жодної партії, з якою я був би повністю згоден.

— Ти знаєш, що таке Рух за визволення жінок?
— Думаю, так. Спробую пояснити: йдеться про те, щоб жінки мали ті самі права, що й чоловіки, і, безумовно, мені здається справедливим, щоб так і було. Але багато з вимог, які висуваються, здаються мені дурницями.

— Хто виграє вибори у США?
— Думаю, Джиммі Картер. Сподіваюся, американський народ усвідомить, що це означатиме.

Йохан Кройф у 1976 році про…

ПРО ГРОШІ
— Я не говорю про гроші. Не питайте мене про те, скільки я заробляю чи скільки заробив. Це стосується лише мене та моєї родини. Спорт — поза грошима. Мультимільйонер? Не знаю. Думаю, моє майбутнє і майбутнє моїх близьких забезпечене, але я не збираюся жити на відсотки. Коли закінчу з футболом, я продовжу працювати.

ПРО ЗБОРИ
— Футбол майбутнього зміниться, і одна з речей, які зникнуть, — це збори, принаймні в їхньому нинішньому суворому вигляді. Я допускаю збори в окремих випадках, але не за звичкою і не настільки радикально. Ми — професіонали, а професіонал, на мій погляд, насамперед має усвідомлювати свою відповідальність. Той, хто не відповідальний, — не хороший професіонал, і якщо він уміє впоратися із собою у вільний час, він зможе зробити це і під час зборів.

ПРО РЕАЛ
— Це хороший клуб на іспанському рівні. На європейському — ні. В останньому Кубку чемпіонів вони вилетіли від Боруссії. Грають за системою, відмінною від Барселони, — 4-4-2, яка на виїзді дуже практична, але вдома залишає бажати кращого. На своєму полі Барселона більше ризикує і, на мій погляд, практикує яскравіший і видовищніший футбол. Але зрештою вирішують результати — і в цьому сенсі в останні сезони вони були вищими за нас. Загалом Барселона може грати в кращий футбол, але вони набирають більше очок. Сподіваюся, цього сезону ситуація зміниться.

ПРО ЗІРОК
— Кройф досі номер один у Європі? Не питайте мене. Хто може бути? Наразі я не бачу повністю сформованих футболістів. Кіган — великий нападник, найкращий в Англії. Мюллер — хороший бомбардир. Резенбрінк — чудовий атакувальний гравець. Беккенбауер — видатний ліберо. Найкращий? Не можу сказати. У своїй команді я хотів би мати всіх. Що стосується Беккенбауера, він грає на привілейованій позиції — саме тому він так виділяється. Він прекрасно грає, але має перевагу: займає позицію, на якій його не опікають.

ПРО ТАКТИКУ
— Останнім часом переважає схема 4-4-2, але в неї є свої недоліки. Андерлехту та іншим командам вона підходить, але узагальнювати не можна. Я вважаю, що 4-3-3 усе ще не відійшла в минуле. Система майбутнього? Тут не повинно бути сумнівів — 1-10. За винятком воротаря, всі гравці повинні вміти діяти на будь-якій позиції — і в обороні, і в атаці.

ПРО ХАРАКТЕР
— У мене погана преса. Пишуть, що я егоїст. Вони мене не знають. Мій головний недолік якраз у тому, що я надто багато допомагаю іншим. В Аяксі в мене вже були проблеми через те, що я постійно підлаштовувався під партнерів. У Барселоні відбувається те саме. Я ніколи не підставляв партнера і завжди допомагав, коли міг. Там є Неєскенс — я ціную його як брата. Але все, чого я досяг, мені довелося робити самому. Це егоїзм?