Після завершення матчів 1/16 фіналу збірна Франції видається найдосконалішою, найзбалансованішою та найблискучішою командою чемпіонату світу. А основою цієї досконалості є чудове атакувальне тріо: Кіліан Мбаппе — Майкл Олісе — Усман Дембеле. Зараз, на перший погляд, воно здається навіть найкращим в історії. Але, звісно, це не так.

Terrikon.com згадує 4 великі трійки нападу, які теж колись здавалися незрівнянними...

Цибор — Кочіш — Пушкаш (1954)

Угорське тріо з "Золотої команди" початку 1950-х, одна з найреволюційніших атакуючих ліній в історії футболу. Тотальний футбол задовго до винаходу тотального футболу.

Найвідоміший серед них Ференц Пушкаш — головний ватажок цієї зграї, потужний, технічний лівша з вбивчим ударом. Відмінний дриблер із приголомшливою вибуховою силою, природжений лідер. Шандор Кочіш — головний голеадор, ідеальний завершувач у штрафному майданчику. Чудово грав головою, відмінно обирав позицію, мав виулючне чуття голу. На чемпіонаті світу 1954 року забив 11 голів (рекорд на той час). Золтан Цибор — швидкісний дриблер, невтомний "постачальник снарядів", фантастично працездатний. Відповідальний за швидкість, дриблінг, кроси та простріли. Був налаштований на гру з партнерами, але міг забивати й сам, особливо в контратаках, де його бездоганна швидкісна техніка була особливо доречною.

Ці чудові угорці грали сучасно навіть за сьогоднішніми мірками — з рухом, взаємозамінністю та без жорстких позицій. Ідеально доповнювали один одного, прориваючись крізь будь-який захист. Були недосяжним еталоном, але чемпіонами світу 1954 року так і не стали — через травму Пушкаша, розмоклого поля та дивного судді.

Кройф — Реп — Ренсенбрінк (1974)

Еталон "тотального футболу". Футбольні шахи на шаленій швидкості. Карусель позицій, стискання й розтискання пружини та постійний, найвищий, нескінченний, виснажливий для суперника пресинг.

Ролі розподілялися так. Йохан Кройф — режисер, диспетчер і "хибна дев’ятка". Номінально центрфорвард, фактично грав без позиції. Організовував простір, опускався вниз для початку атаки, створював чисельну перевагу там, де суперник цього не очікував. Вбивча динаміка, фірмовий дриблінг, різке прискорення дозволяли самотужки розкривати будь-яку оборону. Джонні Реп — правий інсайд, "наконечник" і майстер ривка. Найбільш націлений на ворота з усієї трійки. Майстерне заповнення вільних зон: щойно Кройф відходив назад або на фланг, Реп миттєво зміщувався з правого краю в центр, перетворюючись на грізного центрального нападника. Володіючи чудовим ривком і гольовим чуттям, ідеально відкривався під проникаючі передачі. Роб Ренсенбрінк — лівий "художник" і прихована загроза. Відповідав за пластику, техніку та витонченість на лівому фланзі. Вмів обігравати суперників "на носовій хустці". Смертоносні прориви по лівому краю, чудовий удар лівою ногою. Ідеальне відчуття геометрії гри.

Їхня взаємодія була революційною завдяки концепції повної, абсолютної взаємозамінності. На чемпіонаті світу 1974 року вони не виграли фінал проти ФРН, але їхня модель гри назавжди змінила уявлення про те, як повинні взаємодіяти нападники.

Зіко — Сократес — Фалькао (1982)

Можливо, з естетичної точки зору — найкраще тріо в історії. У їхньому виконанні спортивна гра піднімалася до рівня мистецтва. Це був романтичний варіант "тотального футболу" — ніхто більше ніколи не зміг зробити нічого подібного. Ніхто не зміг поєднати найвищий індивідуальний клас із колективною імпровізацією такого рівня.

Головна особливість цієї трійки полягала в абсолютній тактичній свободі та взаємозамінності. У них не було жорстких позицій. Якщо Фалькао йшов уперед, Сократес міг опуститися глибше для розіграшу. Якщо Зіко відволікав за собою захисників на фланг, у звільнену центральну зону миттєво вривався Сократес. Вони грали дрібними та середніми пасами з феноменальною швидкістю, створюючи чисельну перевагу на будь-якій ділянці поля завдяки постійному руху.

І вони були дуже різними. Зіко — головний творець і нападник. Номінально він виконував роль класичної "десятки", але фактично діяв як вільний творець з величезним креативним і гольовим потенціалом, феноменальним баченням поля, вибуховим дриблінгом і смертельними крученими ударами зі стандартних положень. Сократес — мозок, диспетчер і "метроном". Він керував темпом гри та пов’язував півзахист з атакою. Маючи зріст понад 190 см та унікальну пластику, бачив поле ніби "зверху". Його візитною карткою були сліпі паси та приховані передачі п’ятою без замаху. Завдяки довгому кроку та читанню гри ідеально вривався у штрафний майданчик другим темпом, замикаючи навіси та простріли. Фалькао забезпечував ідеальний баланс між обороною та атакою, діючи на позиції глибинного плеймейкера. Його довгі діагоналі та вертикальні паси задавали вектор бразильському карнавалу. Працював у захисті, перехоплював м'ячі й одразу ж розганяв контратаки. Володів найпотужнішим налагодженим ударом з дистанції.

Як це працювало? Та просто вбивчо. Поки італійці на чолі з Паоло Россі не знайшли проти них колективного захисту...

Роналдо — Рівалдо — Роналдіньо (2002)

Ідеальне поєднання звірячого гольового чуття, фізичної сили та чистої футбольної магії. І, до речі, єдиний приклад у нашому рейтингу, коли зовнішня пишність виявилася ефективною, забезпечивши титул.

Роналдо — нападник, абсолютний кілер. Його головною зброєю були ідеальний таймінг і ривок. Його вибуховий стартовий крок і фірмове погойдування корпусом дозволяли за секунду відірватися від будь-якого захисника. Забивав будь-якими частинами тіла — носком, головою, спиною. Однією лише своєю присутністю у штрафному майданчику сковував двох центральних захисників суперника, відкриваючи оперативний простір для партнерів. Рівалдо — прихований лідер, мозок і універсальний завершувач, мабуть, найефективніший і найстабільніший гравець цієї трійки, який не цурався чорнової роботи. Його дальні удари та щільні простріли були кошмаром для воротарів. Володіючи чудовим баченням поля, швидко просував м’яч із центру поля в атаку. Роналдіньо — вільний художник, імпровізатор і диспетчер. Молода зухвала сила, яка додавала атаці непередбачуваності. Чиста магія та нестандартні рішення, шалений дриблінг, передачі не дивлячись, "радіокерований" пас. Розганяв атаку, задавав темп, перетворював на порох будь-яку оборону.

Боротися з цим було неможливо. Якщо суперник зосереджувався на Роналдо, на фланзі чи в центрі вибухав Рівалдо. Якщо перекривали їх обох — Роналдіньо самотужки обігравав половину команди. Це було останнє велике тріо справжніх бразильських геніїв, яке здобуло золото ЧС. Вони грали у футбол, наче у дворі, але з ефективністю прагматичної футбольної машини.