Днями Німеччина пригрозила бойкотувати чемпіонат світу в США, якщо Дональд Трамп не схаменеться щодо Гренландського питання. Якщо це станеться, то буде, можливо, найгучніший скандал за всю історію мундіалів. Але не єдиний.

Terrikon.com згадує інші випадки...

Уругвай, 1934

Чотирма роками раніше, в 1930 році, перший чемпіонат світу в історії відбувся в Уругваї, але сильного складу не зібрав. Більш того - не вистачало навіть необхідних для нормальної турнірної сітки 16 учасників. Більшість європейських збірних відмовилися плисти (літали тоді ще мало) через океан, нести величезні витрати, мучитися морською хворобою - і все це незрозуміло заради чого. Заради турніру, з якого ще незрозуміло що виросте...

У підсумку, Уругвай став чемпіоном - і через чотири роки вирішив помститися. Чемпіонат-1934 проводили в Італії, і тріумфатори-1930 відразу заявили, що брати участь в цьому не будуть. Вийшла вельми елегантна помста - з числа учасників випадала провідна на той момент футбольна держава. До неї ще приєдналися Болівія і Парагвай, але це мало хто помітив. Помста зашкодила хіба що самому Уругваю - найсильніші європейські команди брали участь усі, крім Англії, яка тоді ще з ФІФА справ мати не хотіла ніяких.

Індія, 1950

Індія ніколи не вважалася футбольною країною, але одного разу, в 1950 році, їй дивним чином вдалося кваліфікуватися на чемпіонат світу, який проходив у Бразилії. ФІФА виділила одне місце азіатській країні. Нею якраз і виявилася Індія, причому вона отримала путівку на турнір без будь-яких ігор після того, як збірні Філіппін, Індонезії та Бірми відмовилися брати участь у кваліфікації через можливі великі витрати на дорогу до Бразилії.

Коротше кажучи, Індія без найменших зусиль стала учасницею фінальної стадії. Але до Бразилії все одно не поїхала. Навколо цієї історії існує кілька версій. За однією з них, Всеіндійська футбольна федерація (AIFF) заявила, що збірна країни гратиме на турнірі тільки босоніж. Так індійським футболістам було комфортніше, тому що з ранніх років вони бігали з м'ячем без взуття. ФІФА, зрозуміло, це не сподобалося. У підсумку індійським футболістам заборонили виступати в Бразилії без бутс. Втім, ця версія не вважається серйозною, частіше говорять про брак грошей у федерації, яка до того ж чомусь вважала, що чемпіонати світу з футболу - не так вже й важливі. Адже це не Олімпіада...

Ізраїль, 1958

Ну, тобто, бойкотував чемпіонат світу-1958 не Ізраїль, а проти Ізраїлю. На той момент єврейська держава вже перетворилася на ненависний об'єкт для всіх сусідів, і не тільки. Туреччина, Єгипет, Судан, Індонезія відмовилися грати проти збірної цієї країни, протестуючи проти її політики. Навколо Ізраїлю утворився вакуум, який за всіма законами фізики виштовхнув його в число учасників фінального турніру.

Але ФІФА це здалося несправедливим. І вона прийняла рішення, яке можна було б назвати "соломоновим", якби мова йшла про якусь іншу команду. Вона заявила, що без єдиного зіграного матчу відбір ніхто пройти не зможе, і постановила: Ізраїль повинен зіграти з однією з команд, що посіли друге місце в одній з європейських відбіркових груп. Для участі в цих стиках був обраний Уельс, який двічі без проблем виграв з рахунком 2:0. І Ізраїлю довелося ще трохи почекати свого дебюту на мундіалях.

Африка, 1966

А ось це - наймасштабніший бойкот. У чемпіонаті світу, який проходив в Англії, відмовилися брати участь поголовно всі африканські країни. Причиною стало те, що ФІФА виділила лише одне місце у фінальному турнірі для трьох континентів - Африки, Азії та Океанії. Ясна річ, дискримінація. Про це і заявила Африканська конфедерація футболу.

У підсумку, відбірковий турнір у цій зоні просто не відбувся. Конфедерацію підтримали всі країни континенту, крім ПАР, але та грати не могла, тому що через політику апартеїду в країні була виключена з ФІФА. Загалом, на англійських стадіонах того літа так і не побачили африканців.

СРСР, 1974

Цю перипетію ще можуть згадати окремі вболівальники зі стажем. Збірна СРСР впевнено виграла відбіркову групу з Францією та Ірландією (обидві команди перебували далеко не в найкращому стані). В останньому матчі проти французів голи забивали київські динамівці Олег Блохін і Володимир Онищенко. Але за регламентом, з цієї групи безпосередньо на чемпіонат переможець не потрапляв, а грав стиковий матч з якимось із представників Південної Америки.

І треба ж такому статися, що цим суперником виявився Чилі, де щойно стався державний переворот, вбили дружнього до СРСР президента Сальвадоре Альєнде, а до влади прийшов генерал Аугусто Піночет, якого в радянських газетах інакше, як "фашистом", не називали. Проте грати СРСР не відмовлявся. Але вдома зміг витиснути з себе тільки нульову нічию. Звичайно, Чилі був зовсім не грізним суперником, і в гостях його цілком можна було перемагати. Але грати належало в Сантьяго на Естадіо Насьональ, який на той час частково став тюремним табором для противників режиму. Виступати на об'єкті з такою репутацією Радянський Союз ніяк не міг. Москва просила перенести матч на нейтральне поле, ФІФА відповіла ввічливою відмовою. СРСР на матч в Сантьяго не полетів, заявивши рішучий протест на весь світ - і був виключений з розіграшу.