Ауфвідерзеєн, Кайзер: прощаючись із Францем Беккенбауером
Смерть Франца Беккенбауера не назвеш такою вже безчасною: таки він прожив 78 років, цілком чимало навіть за сучасними мірками. Але відхід людини такого масштабу - завжди не вчасно. Кого ми втратили? Terrikon.com згадує те головне, що залишається з нами після цієї неповторної особистості...
Franz Beckenbauer, one of European football's greatest sons, has passed away aged 78.
— UEFA (@UEFA) January 8, 2024
"Der Kaiser" was an extraordinary player, successful coach and popular pundit who shaped German football like no other. pic.twitter.com/rW12ArNnNh
Франца Беккенбауера не назвеш ідеальною людиною – у його житті виникало багато суперечливих ситуацій, за які, можливо, і йому самому було соромно згодом. І розпочиналася його футбольна кар'єра саме з ось такого епізоду. У 17-річному віці він мав любовну історію, внаслідок чого його подруга завагітніла. Франц, як чесна людина, мав би одружитися - але він навідріз відмовлявся. Пролунав скандал, у результаті його вигнали із молодіжної збірної. І відновили лише після запеклого клопотання тренера Баварії Дітмара Крамера...
А з іншого боку - його героїчна самовідданість у півфіналі чемпіонату свiту 1970, у тому самому історичному протистоянні ФРН та Італії, яке назвали 'матчем століття'. Тоді у грі сталося зіткнення, внаслідок якого Беккенбауер отримав вивих ключиці. Ліміт замін на той момент німці вже вичерпали. Відхід з поля будь-якого гравця (тим більш такого важливого, як 'Кайзер' Франц) автоматично давав перевагу італійцям. І Кайзер лишився. І дограв до кінця з рукою на перев'язі. ФРН все одно поступилася, але вчинок її лідера залишився в історії.
До речі, про те, чому його назвали 'Кайзером' ('Імператором'). Тут є кілька версій, але найпопулярніша така. 14 червня 1969 року Баварія грала з Шальке-04 у фіналі Кубка Німеччини. В одному з епізодів Беккенбауер сфолив на найкращому і найтехнічнішому гравці гельзенкірхенців Райнхардті Лібуді. Трибуна, де сиділи фанати Шальке, заревіла від обурення. Тоді Беккенбауер підійшов до неї з м'ячем і почав жонглювати - просто й невимушено, як бразилець. Тривало це хвилину. Фанати були осоромлені. А оскільки Лібуда мав прізвисько 'Король', то Франц відразу став в очах усієї Німеччини 'Імператором'.
Так чи інакше, але Франц справді був дуже технічним футболістом. За мірками німецького футболу – виключно технічним. Ювелірне володіння м'ячем поєднувалося у нього з першокласною фізикою, що створювало йому образ бездоганного атлета. У футболі він міг усе - і це оцінили відразу, як його побачив світ. А трапилося це зарано – за збірну ФРН він почав виступати з 1965, з 20-річного віку. І через рік вирушив на чемпіонат свiту, де німці дійшли до фіналу, а сам Беккенбауер став одним із героїв, забивши 4 голи – другий показник у команді (при тому, що грав він тоді центрального півзахисника – далеко не найбільша позиція).
Багато хто вважає, що саме тоді і саме з нього почався сучасний футбол. В особі Беккенбауера світ побачив людину, яка могла чудово оборонятися, чудово будувати комбінації та першокласно атакувати. Його виходи до штрафного майданчика суперника нагадували ураган - настільки ж несподівані і настільки ж смертоносні. Він прав межу між лініями та функціями. Це був уже абсолютно тотальний футбол – якщо не для всієї команди, то у виконанні її окремо взятої головної зірки.
Кар'єра Беккенбауера у збірній виявилася абсолютно феноменальною. Під час кар'єри він узяв разом із нею участь у шести великих турнірах - трьох чемпіонатах свiту та трьох чемпіонатах Європи. На світовому рівні брав 'золото' (1974), 'срібло' (1966) та 'бронзу' (1970). На Євро - 'золото' (1972) та 'срібло' (1976). Тобто суцільний ланцюг нагород. Точніше – майже суцільний. Осічка трапилася лише одного разу - у Євро-68, коли ФРН не змогла вийти з відбірної групи після ганебної нульової нічиї з Албанією. Але сам Беккенбауер до ганьби виявився непричетним - пропускав матч через травму. Може тому його партнери і не змогли виграти?
У двох фіналах світових чемпіонатів у нього трапилося два епічні протистояння, які теж можна включати до будь-якої футбольної хрестоматії. У 1966 тренери Англії та ФРН, не змовляючись, навіть двом своїм зіркам центру поля – Беккенбауеру та Боббі Чарльтону – однакове завдання: нейтралізувати опонента. І обидва, зрештою, були взаємно виключені з гри (що більше виявилося на руку англійцям). А в 1974 році Беккенбауер і його партнер по центру оборони Ханс-Георг Шварценбек взяли на себе Йохана Кройфа. І практично прибрали з поля 'летючого голландця' (що принесло перемогу німцям).
У кар'єрі Кайзера було дуже мало моментів, коли він у безсиллі спостерігав за тим, як супротивник нищить його оборону. Нам приємно згадати, що один із цих раритетів припадає на нашу частку. Це сталося 9 вересня 1975 року у Києві, у матчі за Суперкубок УЄФА. Олег Блохін, опинившись з м'ячем на лівому фланзі атаки, пішов штрафний майданчик і на мікроскопічній ділянці поля розібрався з трьома захисниками мюнхенців. Потім пішов ще від одного і повз воротаря Зеппа Майєра послав м'яч у сітку. Беккенбауер у прострації спостерігав це з центру штрафного майданчика, ніби не вірячи, що таке можна зробити з його ідеально організованою командою.
Він вимагав від усіх абсолютної самовіддачі. Він і сам віддавав футболу все. З його відходом футбол втратив частинку тієї досконалості, з якої і ліпиться історія…
