Сьогодні на молодіжному чемпіонаті світу стартують чвертьфінали. На жаль, без нас. А був час, коли молоді українці ставали кращими на планеті. І це відбувалося не тільки в 2019 році (цей випадок ми всі пам'ятаємо), але й набагато раніше, більше того - був прецедент, коли український футболіст визнавався кращим у світі. Terrikon.com згадує...

Той чемпіонат, що відбувся в 1977 році в Тунісі, був набагато швидшим за цей. Чотири групи по 4 команди, кожна команда грає по 3 матчі, переможці потрапляють до півфіналу, потім фінал - і все. Турнір був експериментальним, ФІФА проводила його вперше, тому особливо розмахуватися не стала. Збірна СРСР у групі виграла в Іраку (3:1) і Парагваю (2:1) і зіграла внічию з Австрією (0:0). У півфіналі - нульова нічия з Уругваєм і перемога 4:3 по пенальті. У фіналі - 2:2 з Мексикою і ще одна лотерейна перемога в серії пенальті, але вже набагато триваліша - 9:8.

У складі збірної СРСР було 9 представників УРСР: від Динамо - Юрій Сивуха, Сергій Балтача, Олександр Сопко і Володимир Бессонов, від Карпат - Андрій Баль і Григорій Батич, від Металіста - Валентин Крячко і Віктор Каплун і від Чорноморця - Сергій Жарков. Їхній внесок був різним: в "основі" стабільно виходили Балтача, Каплун, Крячко, Баль і Бессонов, а, наприклад, Жарков на полі так жодного разу і не з'явився.

На тому чемпіонаті світу СРСР з'явився не випадково, а за недавні заслуги - як переможець юніорського Євро-1976. Там радянська команда виступила просто ураганно, в 5 матчах не пропустила жодного гола, а забила аж 12. У фіналі були переможені угорці 1:0, причому "золотий" гол - на рахунку киянина Бессонова. На цьому хлопцеві й зосередимо нашу подальшу увагу.

Загалом, це була уже досить помітна фігура. У тому ж 1976 році він почав грати за основний склад Динамо, перейшовши туди з Металіста. У 1977 році з'являвся все частіше і частіше, підкріплюючи тренд Валерія Лобановського на поступове витіснення з команди норовливих "старих". Новачків київська кадрова "м'ясорубка" пропускала через себе багато, але Бессонова вона перемолоти не змогла, більше того - з усіх них він виглядав найталановитішим.

З Харкова до Києва він приїхав гравцем атакуючого плану, якщо взагалі не чистим форвардом. Але в Динамо його відсунули трохи вглиб, і він став більш-менш атакуючим півзахисником. Необхідності у форвардах команда не мала, а Бессонов вже тоді, в 17 років, володів абсолютним універсалізмом - він відмінно розумів футбол і міг діяти практично на будь-якій позиції, що згодом і було використано тренерами по повній програмі, коли в результаті своєї еволюції він дійшов до опорного півзахисника і флангового захисника.

Але на чемпіонат світу-1977 поїхав як атакуючий хав. І в цій якості в збірній СРСР був незамінний. Команда, яку тренував Сергій Мосягін, мала награну пару форвардів Валерій Петраков (Локомотив Москва) - Ігор Бичков (Дружба Йошкар-Ола). В результаті, однак, ці двоє разом забили менше, ніж один Бессонов.

Спочатку киянин відзначився у другому матчі групового турніру з Парагваєм, дуже непростому, за рахунку 1:1, на 59-й хвилині. Гол виявився переможним. Ще двічі Бессонов забивав у фіналі з мексиканцями. І ось це вже був чистий бенефіс, багато в чому завдяки якому його і визнали кращим гравцем турніру. У житті кожного трапляються такі дні, коли виходить абсолютно все. Бессонов пережив подібне в найпотрібніший момент - 10 липня 1977 року. Мексиканці нічого не могли вдіяти з ним - він незбагненним чином просочувався крізь їхні захисні ряди, він прекрасно взаємодіяв з партнерами, він постійно випереджав усіх на потрібну мить, він був невтомним і невловимим. Він двічі виводив свою команду вперед - і мексиканцям доводилося докладати надзусилля, щоб відіграватися (і двічі їм це вдавалося).

Його перший гол вийшов нібито через помилку мексиканської оборони - але її спровокував саме Бессонов, який рішуче атакував трьох суперників, які так і не зрозуміли, кому з них треба грати. Він перехопив м'яч, обвів воротаря і з гострого кута закатив м'яч у ворота. Другий гол - результат майстерно виконаного штрафного: Бессонов прямим ударом повз стінку направив м'яч точно під штангу.

У післяматчевій серії пенальті свій удар він теж виконав бездоганно. Серія затягнулася, зробивши по одному промаху, більше команди не хотіли мазати. Нарешті, вийшовший на заміну в кінці гри спеціально під цю справу, Сивуха відбив удар мексиканця, а харків'янин Каплун завдав вирішального удару.

Після туніського тріумфу Бессонов відразу став зіркою, йому пророкували блискуче майбутнє. Наприкінці року МОК визнав його найкращим молодим футболістом планети. Писали про дивовижну суміш працездатності та техніки, яку він демонстрував, називали "гібридом робочої конячки та художника епохи Відродження". Він мав стати суперзіркою масштабу Боброва, Стрельцова, Блохіна. І загалом, невдалою кар'єру Бессонова ніяк не назвеш - він 11 разів потрапляв до списку найкращих футболістів Союзу, його місце в збірній не піддавалося сумніву, навіть коли її тренував не Лобановський. Його активно домагалася Рома. Він був безумовною зіркою радянського футболу - але все-таки ніколи вже більше світ не лежав у його ніг так, як це було спекотним літом 1977 року.