У списку значних матчів 'Шахтаря' цей, звичайно, посідає чільне місце - адже він приніс команді перші срібні медалі союзної першості. І як вони були здобуті - в якій жорстокій боротьбі з паралельним конкурентом, з яким гарним рахунком перед аудиторією! Terrikon.com піднімає архіви - і насолоджується...

Кінцівка чемпіонату 1975 вийшла, звичайно, вогненна. Тобто доля 'золота' вирiшилася якраз без боротьби - його із запасом виграло незрівнянне тоді київське 'Динамо'. А ось за інші медалі бій вийшов – на диво. Брали участь у ньому дві команди - 'Шахтар' та московське 'Динамо'.

Після 27-го туру 'Шахтар' був попереду на три очки, але динамівці мали гру в запасі (за перемогу тоді, нагадаємо, давали два очки). Потім конкуренти зустрілися у Москві – і господарі виграли 1:0. Тепер вони відставали лише на очко. Наступною у них йшла пропущена гра - але суперниками були кияни, і вболівальники Шахтаря могли сподіватися, що в боротьбі з таким суперником переслідувач щось втратить. Про те, що Київ може подарувати очки Москві, і не йшлося, не ті були стосунки. Але сталося найгірше. Москвичі витиснули все, що могли, і виграли 2:1.

І ось за два тури до фінішу вже 'Шахтар' виявився відстаючим: у нього було 34 очки, у москвичів - 35. Залишалося сподіватися лише на якесь стороннє диво. І воно зійшло на землю 2 листопада 1975 року в особі тбіліського 'Динамо', яке на своєму полі зуміло вирвати нічию у столичних одноклубників, спочатку програючи. Паралельно 'Шахтар' розгромив ростовський СКА 4:0. І перед останнім туром друга та третя команди знову зрівнялися. Але при цьому гірники мали більш значну різницю м'ячів: плюс 19 проти плюс 14 у динамівців. Тобто перемога з будь-яким рахунком майже гарантовано відправляла 'срібло' до Донецька. Москвичі грали в Ташкенті з 'Пахтакором' і напевно б перемогли - але навряд чи з необхідним при такому розкладі рахунком 7:0.

Останнім суперником 'Шахтаря' був 'Арарат'. Команда тоді дуже серйозна: ось уже п'ять років вірмени не опускалися нижче 5-го місця, 1971-го взяли 'срібло', а 1973-го й зовсім 'золото'. Торішнього серпня 1975 виграли Кубок СРСР – вдруге останні три роки. Відмінний склад, визначні лідери - Аркадій Андріасян, Левон Іштоян, Едуард Маркаров, молодий Хорен Оганесян. Коротше, легкого життя не передбачалося.

Але мотивація у 'Арарата' була, прямо скажемо, ніяка. Вище четвертого місця стрибнути він не міг, нижче п'ятого опуститись – теж. До Донецька у нього жодних історичних претензій не було. Тобто вмирати не мав за що. А ось 'Шахтарю' – було. Звичайно, після перемоги над СКА медалі він собі вже гарантував, але зробити те, що ще ніколи не траплялося в історії клубу, завоювати 'срібло', та ще й втерти при цьому носа москвичам - за це варто було впиратися.

І 'гірники' з перших хвилин пішли вперед. Але ціна матчу тиснула, гравці нервували і спочатку мало що клеїлося. Першим отямився вінгер (як сказали б зараз) Юрій Дудинський. Він почав тікати опікуна, на цей фланг для підстрахування стягувалися суперники з інших зон, утворюючи проломи у своїй обороні. Пішли удари по воротах Альоші Абрамяна. I на 19-й хвилині він не врятував: Віталій Старухін віддав тонкий пас улюбленому партнеру Олександру Васіну, і той послав м'яч у сітку.

'Арарат' іноді огризався, а на початку другого тайму влаштував 'десятихвилинку ненависті', затиснувши господарів на їхній половині поля. Могли забивати Оганесян, Андріасян, Назар Петросян. Але господарі витримали, а потім довгими закидами наперед пристосувалися розривати стрункі порядки супротивника. 'Срібна' справа триває. На 68-й хвилині Старухін вривається у штрафний майданчик і в боротьбі із захисником падає – красиво, так як тільки він один умів. Звісно, ​​пенальті – і сам постраждалий його реалізує. Ось тут уже стадіон повірив у те, на що сподівалося все місто.

Ну, а остаточне соло виконав Старухін, і це був його бенефіс: поєднання найбільшої хитрості та завидного футбольного вміння. Ось як описував цей гол оглядач 'Вечірнього Донецька' Євген Орлов: 'Черговий ривок Рогівського, чудова, єдино правильна в цій ситуації передача з флангу на фланг Яремченку, що підключився в атаку, і точний пас у центр, на лінію штрафного майданчика Старухіну. Далі – як уповільнена кінозйомка. Старухін, стоячи на місці, кілька разів замахується, потім, немов у роздумі відвертається від воріт, знову – але різко – розвертається до воріт і наче б'є. Повз Абрамяна, що метнувся, м'яч влітає в сітку. 3:0!'.

Ця стаття Орлова називалася 'Три точки над 'і'. Один із найкращих газетних заголовків про 'Шахтар' за всю історію.

Тим часом у Ташкенті московське 'Динамо' з усіх тяглося до 'срібла', сподіваючись, що в Донецьку 'Арарат' йому допоможе. І виграло у 'Пахтакора' 2:0. Але 'Арарат', як ми знаємо, не допоміг.

На прощання, назвемо тих, хто того дня 9 листопада 1975 року здійснив небачене: Юрій Дегтерєв, Валерій Яремченко, Віктор Звягінцев, Валерій Горбунов, Віктор Кондратов, Юрій Дудинський, Юрій Ванкевич, Михайло Соколовський, Володимир Сафонов, Олександр Васін, Віталій Старухін. У другому таймі замість Васіна грав Володимир Роговський. Класичний склад, легендарні імена, епохальна перемога.