Сьогодні виповнюється 65 років одному з найкращих захисників київського 'Динамо' за всю його історію - Сергію Балтачi. Десять років він залишався королем повітря і стовпом оборони своєї команди. У день ювілею Terrikon.com згадує про його кар'єру, яка починалася зовсім не у Києві...

Починалося все з позиції нападника - у дитячих турнірах системи 'Шкіряний м'яч' Балтача грав попереду, багато забивав і навіть ставав найкращим бомбардиром. Команда, яку він тоді виступав, називалася душевно - 'Карамелька'. За матчами 'Шкіряного м'яча' уважно спостерігали люди з найкращих спортивних інтернатів, тому, звичайно, здібного хлопця помітили та почали запрошувати. Балтачi було 14 років, коли він прийняв рішення залишити рідний Маріуполь (тоді – Жданов) та вирушити до Харкова, де під опікою 'Металіста' (ще навіть не команди Вищої ліги) працювала спортшкола із чудовою репутацією.

Там із нього насамперед зробили центрального півзахисника. Це можна було вважати компліментом – мовляв, забивати голи кожен зможе, а конструювати гру – лише найкращі. Як вийшло, що після цього він еволюціонував далі, до центральних захисників, Балтача і сам не зовсім розуміє. Припускає, що, швидше за все, на якомусь етапі 'здорово додав у грі головою'. Загалом, до того моменту, коли на горизонті виник селекціонер київського Динамо Анатолій Сучков, Балтача вже чітко позиціонувався як гравець оборони, причому, незважаючи на свої 17 років, виходив в основному складі Металіста. Сучков міг переконати перейти в Динамо навіть камінь. Балтача його промовами перейнявся швидко - і потім про це ніколи не шкодував. Хоча в 'Металіст' його цінували і любили, а в Києві відправили в 'дубль', звідки мало хто міг прорватися нагору. Але Балтача і тут бачить позитив, стверджуючи: ті, хто пройшов тоді школу київського 'дубля', здобули найкращу футбольну освіту з усіх можливих.

І звичайно ж, для нього 'Динамо' - це був зовсім інший вимір. Космос, паралельна реальність.

'Коли 'Динамо' приїхало до мого міста Жданов, я, капітан дитячої команди 'Карамелька', вручив перед грою м'яч капітану киян Володимиру Мунтяну. І подумати не міг, що опинюся з Мунтяном в одній команді і перед тренуваннями чутиму від нього: 'Сірий, давай у два торкання зіграємо', - передавав свої почуття Балтача.

Його шлях до великого футболу зараз, з висоти минулих років, здається безхмарним. Вже на другий рік свого перебування в 'Динамо' він став гравцем основного складу - Лобановський поступово позбавлявся центральних захисників колишнього набору Михайла Фоменка та Стефана Решка (особливо йому незручний був перший як один із призвідників бунту проти тренерів восени 1976). Перспективний Балтача тут якраз був дуже доречним. Лобановський довірив йому не просто дебютувати, але відразу - у матчі проти 'Спартака', який набирав силу, і перед грою підтримав морально, закликавши діяти спокійно і нічого не боятися.

На той час Балтача вже був чемпіоном світу - завоював цей титул на молодіжному чемпіонаті планети 1977 року, першому в історії. Коротше кажучи, самовідчуття мав уже трошки інше. Про 'Карамельку' вже не згадував, та й про 'Металіст' - теж навряд чи. І залишився в 'основі' 'Динамо' всерйоз і надовго.

Справді, мало кого Лобановський так цінував, як цього захисника із залізним характером та аскетичним виглядом. І мало кому так довіряв. Зі складу 1978 через десять років при ньому 'вижив', крім Балтачі, тільки Володимир Безсонов - ще один двожильний і абсолютно безвідмовний футболіст, який грав завжди там, де треба було тренеру (тобто, команді). Пояснюючи, за що він так любить Балтачу, Лобановський говорив, що той помиляється рідше за інших - і, як завжди, посилався на статистику, яка й справді свідчила: кількість скоєних помилок у нього - найменша в 'Динамо'. Ну, як такого не цінувати?

Це було, втім, очевидно і без цифр, і не лише Лобановському. Адже до збірної СРСР Балтача потрапив за Костянтина Бескова, який дуже не любив як київського колегу-тренера, так і його методи. Але найкращих людей, вирощених Лобановським, проте використав.

На дорослому рівні чемпіоном світу Балтача, зрозуміло, не став. Але в історію чемпіонатів світу таки увійшов. У 1982 році на груповій стадії збірна СРСР легко розібралася з Новою Зеландією - 3:0. Третій гол оформив якраз київський центральний захисник, який впритул пробив з лінії воротарського майданчика після флангового прострілу. Як він там опинився? Прийшов, як завжди, на розіграш кутового. Він найкраще в команді грав у повітрі, кому ж ще там було опинятися? Ну, а коли прямий розіграш не вийшов, не став поспішати назад – і дочекався свого часу.

Ну так от, в історію цей гол потрапив, бо став 1100-м, забитим на чемпіонатах світу. А такі речі фіксуються у анналах назавжди.

У той час, у першій половині 80-х, Балтача, безумовно, був топ-центральним захисником СРСР – навіть крутішим, ніж чудовий тбілісець Олександр Чивадзе. З 1981 по 1985 киянин – незмінно у списку 33 найкращих футболістів країни під першим номером на своїй позиції. Коли в другій половині десятиліття для радянських спортсменів прочинилося вікно на Захід, він використав шанс вирушити до Англії. Йому здавалося, що з його профайлом, як би зараз сказали, йому там саме місце. Ще б пак - силовий британський футбол з постійною грою нагорі! Але в Англії, на жаль, не склалося. Тобто, не склалося з кар'єрою гравця, чому багато чинників завадило, від мовного до життєвого – ну, не вписався в систему 'відзначень' у пабах після кожного матчу.

Але жити в Британії він залишився, і досі в цій країні, пристосувавшись до західного життя так, як, мабуть, ніхто з його колег по 'Динамо'. Це йому – компенсація за дещо змащений фініш кар'єри, яка до переходу до 'Іпсвіч' була просто чудовою!