У 1967 'Шахтар' дуже близько підійшов до завоювання медалей чемпіонату СРСР. Ближче протягом усіх 60-х, напевно, не було - навіть у чудовому сезоні 1964 року, коли донецька команда вперше лідирувала по ходу турніру. Terrikon.com згадує, як 'Шахтар' ледь не дістався до 'бронзи'...

2 квітня 1967 року у стартовому матчі 'Шахтаря' з ленінградським 'Зенітом' 40 тисяч глядачів на стадіоні 'Шахтар' побачили щось неймовірне: у складі їхньої команди на правому фланзі атаки виникла знайома до болю рудоволоса фігура. Лобановський! Справді, Лобановський! Знаменитий форвард київського 'Динамо' переїхав до Донецька транзитом через Одесу. Звичайно, нормальні вболівальники вже про це знали і на всі лади обговорювали таке цінне придбання, але були на трибунах і такі, для кого поява Рудого стала сенсацією.

Треба сказати, що довгі роки в Динамо Лобановський ставився до Шахтаря акуратно, голів у донецькі ворота не забивав. І лише у свій перший одеський сезон одразу двічі в одному матчі засмутив гірників. Його дебют у Донецьку пройшов без голів, хоча 'Шахтар' у 'Зеніту' виграв впевнено – 2:0 (голи забили інші, молодші київські вихованці – Станіслав Євсєєнко та Анатолій Пилипчук). Лобановський забив у наступному матчі з мінським 'Динамо' - але, на жаль, тут його нову команду якраз чекав на розгром 1:4.

Вмонтувати Лобановського у специфічну атаку 'Шахтаря', де у попередні роки акцент робився на Юрія Ананченка, було непросто. Результати команда показувала, однак, непогані - перемоги над 'Араратом' та ростовським СКА, нічия з дуже сильним тоді бакинським 'Нафтовиком'. Потім, щоправда, була жорстока поразка від київського 'Динамо' - 0:3. Лобановський дуже хотів забити, і майже досяг свого. Ось як описаний цей момент у звіті 'Радянського спорту': 'Лобановський, стелившись над землею, послав після розіграшу кутового м'яч головою в нижній 'мертвий' кут. Банніков перевів цей м'яч на кутовий у чудовому, самовідданому стрибку.

Ця поразка опустила 'гірників' на 8 місце. Але потім була неймовірна 13-матчева серія без поразок, в якій, щоправда, нічиїх було більше (8), ніж перемог (5). Тим не менш, до кінця цього періоду, на початок серпня, 'Шахтар' ділив із тбіліськими динамівцями 3-4 місця, а від других киян відставав лише на очко. Тобто реально брав участь у боротьбі за нагороди!

Останнім матчем цієї серії стала епічна перемога 2:1 якраз над київським Динамо, яку багато донецьких уболівальників згадували як найкращу гру своєї команди за все десятиліття. 9 серпня 1967 року на стадіоні 'Шахтар' дійсно був футбол дуже високого класу, що відзначали всі оглядачі та коментатори. Обидва голи у ворота киян забив Олег Базилевич - ще один колишній київський герой, який разом із Лобановським пішов у 'Чорноморець', а в середині травня 1967 року слідом за другом з'явився в 'Шахтарі'. Після дубля у ворота рідного клубу на його рахунку виявилося 6 голів у чемпіонаті – на гол більше, ніж у Лобановського. Удвох вони забили майже половину всіх голів донецької команди на той момент (24).

У грі з Динамо був епізод, який на всі лади потім обговорювала преса. Наприкінці першого тайму гарячий Йожеф Сабо врізав по ногах колишньому партнерові Лобановському. Над тілом Рудого виникла коротка сутичка, в результаті якої, проте, ніхто не був видалений. Лобановський помстився, як годиться: на 43-й хвилині класично подав кутовий на дальню штангу, де Базилевич був тут як тут.

Тренер 'Шахтаря' Олег Ошенков мiг i радiти перемозi, і ні. 'Ще один такий матч - і ми вилетимо з ліги', - стурбовано сказав він після гри. Він бачив, скільки сил віддала команда, якою суворою кров'ю дісталися ці два очки. Як у воду дивився Ошенков: далі були 3 поразки поспіль, причому від команд не найгрізніших - 'Чорноморця', ростовського СКА і 'Кайрата'. Вони не надто далеко відкинули донеччан – всього на 5-те місце, але відставання від бронзової позиції становило вже 3 очки, а від другого Києва – 4. І, мабуть, саме цей короткий провальний відрізок визначив підсумковий результат у чемпіонаті.

Втім, 'Шахтар' зумів зiбрати себе до купи. До кінця залишалося ще 14 турів, і в них гірники програли лише двічі, у тому числі - лідеру чемпіонату московському Динамо, якому тоді важко було не програти. Але який же бій було дано лідерові! Москвичі повели 2:0, гості зрівняли рахунок, потім у них було видалено півзахисника Володимира Сорокіна - і тут же пішов третій, вирішальний гол у їхні ворота. Поразка, яка коштувала багатьох перемог.

'Шахтар' справді бився на рівних із найсильнішими. Підтвердженням став матч із тбіліським 'Динамо' 10 жовтня. Цінність його була винятковою: грузини з 33 очками йшли на 3-му місці, 'Шахтар' із двоочковим відставанням - на 6-му. Поразка чи навіть нічия робили надії на медалі абсолютно примарними. Але у присутності своєї публіки 'Шахтар' видав гру екстра-класу, перемігши 3:2 (голи - Базилевич та двічі Петрас Глодяніс). Це дозволило донеччанам повернутися у боротьбу за 'бронзу', в якій також брали участь 'Спартак' та мінське 'Динамо'.

Далі все могло скластися щасливіше, але з 6 матчів, що залишилися, 'Шахтар' виграв лише одного разу, в інших обмежившись нічиїми. Винні були самі - останні 4 зустрічі проводили вдома, суперники були далеко не грізні - 'Локомотив', 'Торпедо', 'Крила Рад'... Ще за 3 тури до фінішу все було можна виправити, до призового місця - 3 очки, потрібно тільки одне – перемагати. Але 'Шахтар' дивовижним чином не зміг здолати ні 'Локомотив', ні 'Крильця' (в обох випадках - 0:0). Це поставило хрест на мріях про призи.

20 листопада 'Шахтар' закрив сезон перемогою 2:1 над ЦСКА, в якій сталося дві події - Лобановський оформив дубль, а у воротах вперше з'явився молодий Юрій Дегтерєв (якого той же Лобановський наполегливо порекомендував тренерам після втрати двох основних голкіперів). У підсумку донецька команда фінішувала на 6-му місці, відставши від бронзи всього на 3 очки. Майже половину матчів (16) вона завершила внічию. Саме тут було втрачено очки, які завадили зробити сезон тріумфальним. Але невдалим його теж не можна було визнати. На чолі з київськими 'легіонерами' 'Шахтар' епізодично показував такий клас, що весь Союз охав від захоплення.