Війна футболу – не завада: як Англія грала під бомбами

Додано: 12.06.22 09:44

another languages: ru

Чи можливий футбол під час війни? Це питання зараз актуальне для України, але відповідь на нього була дана вже давно. Гармати гриміли, а люди грали. Особливо цікавий досвід Англії – країни, для якої футбол – більше, ніж гра. Terrikon.com вивчає її героїчне минуле...

Що цікаво – футбольне життя в Англії під час Другої світової війни якось тривало, а ось під час Першої світової – ні, хоча тоді безпосередньо території Великобританії нічого не загрожувало, її міста не бомбили та вторгнення ворожих військ не очікувалося. Чому так? Може, вся річ у керівникі нації? А конкретніше – у тому, що Англією з 10 травня 1940 року керував Уїнстон Черчілль. Прем'єр-міністр вважав футбол чудовим мотивуючим засобом. Він думав, що це видовище прикрашає суворі військові будні. Тому він особисто втрутився у вироблення нового формату футбольного життя.

Проведення сезону за звичайними нормами було визнано неможливим із самого початку Другої світової війни, з вересня 1939 року. Але досить швидко була придумана альтернатива - Військовий кубок Футбольної ліги. Матчів у його рамках проводилося небагато, але якусь імітацію футбольного життя він давав, хоча змагальний цикл стиснули лише до 9 тижнів. Перший фінал відбувся 8 червня 1940 року на 'Уемблі' - трофей взяв 'Вест Хем', який виграв у 'Блекберна' 1:0. Бомбардування Лондона німці тоді ще не проводили, але й через рік, коли вже на повну ходу розгорнувся так званий 'Лондонський бліц' (кампанія жорстоких авіанальотів на столицю), на фінал влітку 1941 не побоялися прийти 60 тисяч глядачів. А головне - влада не побоялася провести в таких умовах матч, про який супротивник, напевно, знав. Причому, насправді, матчів довелося провести навіть два, тому що в першому 'Престон' та 'Арсенал' переможця не виявили, і наступного дня влаштували перегравання (у якому 'Престон' виявився сильнішим - 2:1).

Надалі, Військовий кубок вигравали: у 1942 - 'Вулверхемптон' (переміг 'Сандерленд'), у 1943 - 'Блекпул' (переміг 'Арсенал'), у 1944 - 'Чарльтон' і 'Астон Вілла' (зіграли внiчию, а перегравання провести не зуміли), в 1945 - Болтон (переміг Челсі).

Треба розуміти, що склади команд були далекі від оптимальних - дуже багато футболістів пішли на фронт, були покликані до поліції чи тероборони, спрямовані на стратегічно важливі роботи. Деякі відомі гравці загинули, інші були на межі смерті. Історій такого плану можна розповісти багато, зупинімося на одній. Йдеться про Стенлі Мортенсена, видатного гравця, автора першого гола збірної Англії в історії чемпіонатів світу. У 1941 році йому було 20 років, він уже уклав контракт з 'Блекпулом' - але був швидко мобiлiзований, потрапив до ВПС і освоїв професію повітряного стрільця. В одному з бою його літак-бомбардувальник 'Віккерс-Віндзор' був збитий і впав у ліс. Мортенсен отримав серйозну травму голови, але в порівнянні з рештою членів екіпажу, можна сказати, відбувся легким переляком: обидва пілоти, перший і другий, загинули під час падіння, штурман втратив ногу.

Загалом це ми всі до того, що оптимальний склад виставити англійські команди не могли. Але ті футболісти, які залишалися в тилу та працювали в поліції чи на військових підприємствах, цілком поєднували цю справу з грою у своїх клубах. Наприклад, ще одна майбутня легенда англійського футболу Нет Лофтхаус працював на вугільній шахті. Його біограф так описував його день, на який випадав футбольний матч: "Субота шахтаря Нета Лофтхауса виглядала так. Підйом 3:30. О 4:30 – встигнути на трамвай до роботи. Вісім годин роботи у вибої, збір на тренування, гра за 'Болтон'. Робота в шахті загартовувала його фізично, і він ніколи не ставився з приводу своїх успіхів на футбольному полі".

Уточнимо, що одним Військовим кубком футбольне життя військової Англії не обмежувалося, але згорнулося в локальні клубки. За рішенням уряду, було заборонено переміщення на відстані понад 50 миль. Тому сформувалися регіональні ліги – всього 6, усередині яких проходили свої чемпіонати та вирували свої пристрасті. І старі рахунки продовжували зводитись. Наприклад, знаменитий згодом тренер 'Ліверпуля' Білл Шенклі саме тоді, а точніше - у травні 1942 року, провів єдиний матч у складі 'червоних' як гравець. І що це за матч – дербі з 'Евертоном' на 'Енфілді'! І що за дербі – 'Ліверпуль' розгромив суперника 4:1!

Ну, а на найвищому щаблі ієрархії були матчі національних збірних. Так-так, у цей час Англія примудрялася проводити і їх, щоправда, лише зі своїми сусідами на острові. В офіційному списку ви їх не знайдете - там між 1940 і 1946 сяє пробіл. Але неофіційні ігри із Шотландією час від часу проходили. Наприклад, у січні 1942 на 'Хемпден Парку' в Глазго. За нею спостерігали 78 тисяч уболівальників - робити це можна було без загрози життю, Шотландію німці практично не бомбили. Але грали й у Англії. Ось епізоди матчу на 'Уемблі' взимку того ж 1942 року. Зверніть увагу на переповнений стадіон (до речі, всі збори йшли на підтримку СРСР - тодішнього союзника Великобританії). Бачите, у ролiку мелькає той самий Черчілль, з якого ми починали нашу розмову?