30 років тому звичайний день виявився доленосним для донецького Шахтаря, який на той момент переживав кризу. Позаду залишився найгірший сезон в українській історії, коли гірники фінішували на десятому місці - нижче за кіровоградську Зірку, запорізьке Торпедо та кременчуцький Кремінь. Старт нового чемпіонату теж не вдався: у десяти матчах Шахтар тричі програв і двічі зіграв унічию.

Перелом, хоча тоді про це ще ніхто не здогадувався, настав 11 жовтня 1996 року, коли новим президентом ФК Шахтар став Рінат Ахметов. Через два дні донеччани здобули першу перемогу, розгромивши вдома срібного призера останнього чемпіонату - одеський Чорноморець (3:0).

Шахтар кубковий

Але якщо й згадувати Шахтар того часу, то перший акцент слід зробити на другому за значущістю національному турнірі. Журналістське кліше "Шахтар - кубковий боєць" у новітній історії встигло проявитися роком раніше - у 1995-му, коли донеччани здобули свій перший Кубок України.

У травні 1997 року Шахтар і Дніпро вдруге зустрілися у фіналі, хоча й помінялися ролями. Тепер уже гірників називали фаворитами протистояння. А гол Сергія Ателькіна дозволив Ахметову, який, здається, чи не вперше з'явився на футбольній публіці, підняти перший здобутий трофей - Кубок України.

Це був свого роду аванс. Наступного успіху довелося чекати досить довго - чотири роки, і до того часу Шахтар уже заклав серйозний фундамент, побудувавши сучасну тренувальну базу. Фінал 2001 року знову став бенефісом "Лицаря без страху і докору", як прозвав Сергія Ателькіна тодішній тренер донеччан Віктор Прокопенко. І ось тут жодного відчуття випадковості вже не було. Навпаки, на тлі заяв президента клубу про те, що перед командою стоїть завдання виграти чемпіонат, успіх у Кубку сприймався як висота, яку вже підкорювали.

Втім, ніхто не скаже, що за три десятиліття Шахтар почав якось інакше ставитися до Кубка України. 15 переможних фіналів - це національний рекорд. Але, повторимося, планку цілей у 2001 році вже було піднято вище.

Шахтар чемпіонський

Затертий анекдот ще радянських часів стверджував, що в бібліотеці книжку "Шахтар - чемпіон!" слід шукати у відділі фантастики. За свою 60-річну історію - якщо знову повернутися до 1996 року - гірники найближче підійшли до мети в 1979-му. Але команді Старухіна та Соколовського не вдалося здійснити мрію поколінь уболівальників.

Ахметов уперше окреслив мету в 1997-му, але при цьому не став піддаватися емоціям і підписувати дорогих футболістів заради миттєвого результату. Його підхід був ґрунтовнішим: спочатку - клуб, потім - команда. А вже згодом, через роки, в одній із бесід із журналістами він мимохідь кинув фразу, мовляв, якщо команда за своїм розвитком випереджає клуб, нічого хорошого зрештою не чекайте.

Процес побудови системи та добору кадрів під неї потребував часу. Важливим кроком стала тренувальна база із сучасним обладнанням і кількома полями. Зараз це звучить як щось само собою зрозуміле, але наприкінці 90-х це був прорив, який нічого не гарантував, проте наближав команду до мети.

Ще один напрямок - пошук "свого" тренера. У Динамо був Валерій Лобановський, беззаперечний авторитет, який саме в цей період вивів киян до півфіналу Ліги чемпіонів. Ахметов зробив ризикований і невиправданий крок з Анатолієм Бишовцем. Потім довірив команду Віктору Прокопенку, якому до чемпіонства забракло зовсім трохи - одного гола в домашньому матчі з ЦСКА у 2001-му. Нарешті, у січні 2002 року Рінат Ахметов створив прецедент, запросивши очолити Шахтар іноземного фахівця - відомого італійця Невіо Скалу.

Як виявилося, це була саме та ланка, якої бракувало. Запитайте зараз Ахметова, якого дня Шахтар вперше став чемпіоном, - він без вагань відповість: 11 червня 2002 року. Вирішальний матч в Ужгороді та переможний гол Олексія Бєліка - це те, що назавжди залишається в пам'яті всіх уболівальників гірників.

А далі - те, що вирізняє президента Шахтаря протягом цих 30 років: уміння не зупинятися й рухатися до нової мети. І "свій" тренер у Ахметова теж був - Мірча Луческу, у тандемі з яким гірники досягли вражаючих результатів. На завершення цього розділу - невелике спостереження. За останні 17 років Шахтар 12 разів ставав чемпіоном України. Для порівняння: Динамо, яке в 90-х перебувало на недосяжному, практично космічному рівні, за цей самий період здобуло лише 4 титули.

Шахтар європейський

Наступну мету озвучили, здається, у найбільш невідповідний момент. У 2002 році Шахтар не зміг пробитися до групового турніру Ліги чемпіонів, а потім був розгромлений Аустрією в Кубку УЄФА. Невіо Скалу відправили у відставку, а Рінат Ахметов зібрав велику пресконференцію, на якій заявив: "Мета Шахтаря - перемога в Кубку УЄФА". Відверто кажучи, тоді це здавалося нездійсненним.

У 2004 році команду очолив Мірча Луческу. І тоді, і в наступні роки президент Шахтаря повторював, що румунський фахівець був тією фігурою, яка йому вкрай була потрібна для побудови команди європейського рівня. Саме в цей момент поступово змінився кадровий вектор клубу - Шахтар вийшов на бразильський трансферний ринок. Матузалем, Елано, Жадсон, Фернандінью, Вілліан, Дуглас Коста… Коли зараз іноземні вболівальники бачать у соцмережах фотоколажі з цими гравцями у футболках Шахтаря, вони не вірять, що всіх їх об'єднує донецький клуб. І все ж це насправді так.

Поступово Шахтар почав здобувати авторитет у європейському футболі. Перемога над Барселоною в дебютному матчі Мессі в Лізі чемпіонів. Перший за 20 років вихід до 1/8 фіналу єврокубка. Драма імені Палопа в Донецьку та перемоги на Камп Ноу й Да Луш. Усе це й далі було далеко від поставленої мети, але команда набиралася досвіду та сил, а підсумком цього шляху став фінал Кубка УЄФА, що відбувся 20 травня 2009 року в Стамбулі. Як очевидець тих подій, можу сказати, що й зараз не до кінця вірю в те, що це було насправді. І все ж саме того вечора Шахтар став першим клубом в історії незалежної України, який здобув європейський трофей. Шлях від першого фото з Кубком України до європейського тріумфу Рінат Ахметов і Шахтар подолали за 12 років.

І цей розділ не обійдеться без цікавого факту. Якщо взяти за основу таблицю коефіцієнтів УЄФА, але розглядати не п'ятирічний, а десятирічний цикл, то за підсумками періоду із сезону-2008/09 до сезону-2017/18 Шахтар посідав 12-те місце в Європі!

Нинішній Шахтар - інший. Президент і сьогодні вірить, що будує найкращу команду в історії клубу. З огляду на його звичку не зупинятися на досягнутому, цілком можливо, що з часом він і Шахтар знову всіх здивують. Як це вже не раз траплялося за останні 30 років.