Що добре, а що погано: про дебют Андреа Мальдери у збірній України

Перший ігровий тиждень Андреа Мальдери на чолі збірної України розпочався в неділю і закінчиться в неділю — між матчами з Польщею та Данією рівно сім днів. З першого досвіду робити висновки ще, здається, зарано, варто дочекатися хоча б другого — але враження вже є, і враження обнадійливі. Хоча й не всі. Terrikon.com підсумовує те, що сталося у Вроцлаві 31 травня...
Збірна Мальдери з ходу показала дуже приємний результат — виграла у Польщі на її полі з впевненим рахунком 2:0. Але гра команди такою ж впевненою не вийшла. І хоча українці показували й дещо приємне, все-таки ось ця невідповідність між рахунком і тією роботою, яка його принісла, заважає радіти за своїх у повній мірі...
Що добре
Похмуре враження від збірної часів Сергія Реброва (особливо від її останнього періоду) в основному породжували навіть не результати (зрештою, вона провела кілька по-справжньому хороших поєдинків), а спосіб дій. Це була команда без вогню та радості, її емоції були скоріше негативними, померти на полі за щось (за себе, партнерів, країну) вони чомусь не хотіли. Зараз здається, що причина — саме в тренері, який не зумів об'єднати навколо себе цих хлопців, здатних на набагато яскравішу гру.
Насправді, ймовірно, причина не одна. Але це вже не має значення. Важливо інше. Перший матч з Мальдерою збірна України провела в зовсім іншому ключі. Емоції були... Ну не те, щоб радісні, але точно позитивні. Команда бігла, боролася, старалася. І це з нею відбувалося не якимись спалахами, як раніше, а протягом усього матчу.
Реброва часто звинувачували в тому, що він не прагне до людського контакту з гравцями, а з деякими (наприклад, з Олександром Зінченком) і зовсім "побив горшки" через особливості свого характеру. Мальдера поводиться зі своїми підопічними зовсім інакше. Судячи з того, що пишуть про італійця, він хороший психолог і розуміє мотиви та наслідки людських вчинків. Виклик Андрія Ярмоленка, що вразив багатьох, — це, звичайно, не суто психологія (ветеран і за грою в деяких моментах ще здатний на екстра-клас, недоступний багатьом), але й не без неї, однозначно. У Ярмоленка є мотивація грати й забивати — він впритул наблизився до історичної бомбардирської позначки збірної України. І Мальдер підіграв йому, сказавши: "Я хочу, щоб Ярмоленко побив рекорд Шевченка!" Змогти надихнути гравця, який пережив у футболі, здається, вже все — це дуже хороша тренерська робота.
Ярмоленко — не єдиний лідер у команді, яку зараз почав будувати Мальдера. У грі з Польщею, наприклад, ми побачили в цій ролі також Анатолія Трубіна та Віктора Циганкова. Є й інші претенденти, які можуть реалізувати своє лідерство в майбутньому. Чи зможуть вони — питання відкрите. Але емоційна основа для цього в команді вже створена. Принаймні, наскільки про це можна судити за одним окремо взятим матчем.
Що погано
А ось чого поки що точно не скажеш, так це — який футбол гратиме команда. У матчі проти Польщі вийшло щось настільки ж натхненне, наскільки й хаотичне. Дії збірної розпалися на фрагменти, кожен із яких можна оцінювати лише окремо, а ось у сукупності — ні.
За окремими моментами Польща перевершила Україну. За ударами — теж, і досить суттєво (14-5, щоправда, за ударами у ворота парадоксально поступилася — 2-3, стріляючи здебільшого "по горобцях"). Захист діяв із серйозними помилками, апофеозом чого став самогубний пас Миколи Матвієнка перед своїми воротами, який не перетворився на гол суперника лише завдяки героїзму Трубіна. Не надто блищав півзахист, який і "обрізався", і м'яч у передню лінію доставляв із проблемами та без особливої фантазії.
Загалом же, якщо брати тактику, склалося таке враження, що перед нами — все та ж команда Реброва з її прагненням грати в нешвидкий футбол з великою кількістю передач. Манера, вкрай далека від сучасних зразків. Манера, з якою на успіх можна розраховувати більше завдяки щасливому випадку, ніж своїм діям. У матчі з Польщею щастя стало на бік українців. Але так, зрозуміло, буде не завжди.
Не скажеш, що гру (якщо брати саме гру як результат продуманого плану) Україна провалила. І статистика далеко не така безнадійна: за володінням м'ячем і кутовими — паритет із суперником, відсоток точних передач (90%) — навіть кращий, та й захист порожнім місцем не назвеш (одні 6 заблокованих ударів поляків чого варті). Але ось якось важко, якщо чесно, сказати, що наші заслуговували на перемогу більше, ніж не наші.
Це все, можливо, й не суттєво. Закінчимо тим, з чого почали: несерйозно за однією грою робити висновки космічних масштабів. Дочекаємося наступного спарингу з Данією найближчої неділі, а краще — Ліги націй, де протягом трьох осінніх місяців збірну України перевірять три дуже непрості й абсолютно різні суперники: Угорщина, Грузія та Північна Ірландія. Тільки тоді про результати роботи Мальдери можна буде говорити однозначно. Поки ж здається, що команда просто рушила в правильному напрямку. І якщо вона продовжить у тому ж дусі, розвиваючи те, що добре, і усуваючи те, що погано — з нею все буде гаразд!
