Сьогодні збірна України зіграє вже третій офіційний матч під керівництвом Андреа Мальдери. Але складається враження, що лише зараз усе починається по-справжньому — настільки експериментальними були склади та невизначеною гра у двох перших матчах. І тим більше, саме в сьогоднішньому протистоянні з Північною Ірландією, найімовірніше, визначиться очевидний лідер групи з відповідними перспективами. Terrikon.com аналізує ситуацію…

Україна та Північна Ірландія після двох перших турів Ліги націй мають абсолютно однакові показники: 1 перемога, 1 нічия, 4 очки, різниця м’ячів 1:0. У нашій групі забивають дуже скупо — всього 2 голи в 4 матчах (тобто, по півголу в середньому за гру). Навряд чи варто очікувати якогось феєрверку результативності й сьогодні ввечері.

Проаналізувавши перелік досягнень збірної Північної Ірландії за останні 5–6 років, ми не побачимо там нічого особливо видатного. Головний подвиг — участь у плей-офф відбору до останнього чемпіонату світу, де, щоправда, одразу ж сталася поразка від Італії та виліт. Та й потрапили туди північноірландці не завдяки гарному виступу у відбірковій групі, а як одна з бонусних команд Ліги націй. Ось там, так, у них вийшло гарно: 3 перемоги та 2 нічиї в 6 матчах із різницею 11:3. Але знаєте, хто були суперники? Болгарія, Білорусь і Люксембург. Дуже зручні суперники для подвигів і набивання статистики.

Коротше кажучи, перед нами — доволі посередня команда з претензіями, які востаннє хоч якось проглядали на Євро-2016 — тоді їй вдалося пробитися до 1/8 фіналу, де вона мінімально програла друзям-сусідам з Уельсу. Після цього — жодних виступів на великих турнірах (як і до цього протягом попередніх 30 років).

У двох матчах нинішньої Ліги націй вони набрали 4 очки, не докладаючи якихось неймовірних зусиль. На виїзді віддали грузинам м’яч, але дуже суворо зіграли в обороні, набагато впевненіше за суперника діяли в повітрі — і зуміли скористатися своїм шансом на 8-й (!) компенсованій хвилині. У себе вдома знову-таки поступилися угорцям володінням м’ячем, але не дали створити нічого особливого, ударів завдали майже стільки ж, а у ворота влучили навіть більше.

З усього цього вимальовується рішуча команда, яка не з тих, що лякаються, любить діяти "другим номером" і добре уявляє собі, як витиснути максимум зі свого ігрового мінімуму. Тож сьогодні команді Мальдери, напевно, доведеться виступити в незвичній для себе ролі — доведеться вести гру й атакувати.

Цього від збірної України ми не дочекалися в жодному з двох матчів. Щодо її дій експерти говорили по-різному, але найчастіше згадувалося те, що вона практично не була націлена на чужі ворота. За 180 хвилин вона завдала лише 5 ударів у створ, але, наприклад, Грузії ми так і не створили нічого справді небезпечного. Гол угорцям забили красивий, це правда, і асист у Судакова вийшов дивовижний, і Сікан все зробив чітко — але де були всі ті люди, яким належало стояти поруч із ним? Хто мав заважати гравцеві, який завдавав завершального удару з центру штрафного майданчика в дзвінкій самотності? Тобто цей гол — скоріше наслідок грубого прорахунку суперника, ніж вмілої командної гри.

Поки що важко розгледіти справжнє обличчя збірної України. Два матчі — два абсолютно різні склади, причому другий — відверто експериментальний, розрахований навіть не стільки на майбутнє, скільки на якесь паралельне сьогодення. Наче Мальдера з кимось посперечався, що задіє всіх викликаних. Відповідно, жодних колективних напрацювань ми так і не побачили.

Але був один момент, що об’єднував обидва склади, — бажання та пов’язана з ним самовіддача. Щось абсолютно протилежне тому, що ми бачили за часів Сергія Реброва, команда якого наприкінці його каденції перетворилася на щось аморфне, анемічне, апатичне. Тут же — приємний контраст: гравці явно хотіли битися, ніхто не відбував номер, а якщо щось і не виходило, то пояснення цьому — аж ніяк не відсутність бажання. Тобто Мальдера зміг знайти якісь емоційні ключі до цієї команди, чимось її надихнути.

Повернемося до турнірної ситуації. Отже, Україна та Північна Ірландія підійшли до сьогоднішнього дня з абсолютно рівними показниками та спільним лідерством. Перемога в очному поєдинку дає дуже хороші шанси на підсумкове перше місце в групі з подальшим підвищенням до Дивізіону А. Для Північної Ірландії такий результат взагалі стане чарівним сном. Для України — теж великим успіхом. І це одразу змінить статус Мальдери з незрозумілого новачка на людину, яка дає результат. Звісно, не можна сказати, що в його 55 років життя тільки починається, але завдяки Андрію Шевченку він отримав справді унікальний шанс, що відкриває для нього нові горизонти навіть у такому вже поважному віці.

Саме тому сьогоднішній матч і здається таким доленосним для нього.

Саме тому й є надія, що сьогодні ввечері ми побачимо справжню команду Мальдери — ту, з якою він має намір чогось досягти. Адже дуже хочеться вірити, що він взявся за цю роботу саме з метою чогось досягти, а не провести низку експериментів для свого творчого портфоліо. І що сьогодні ввечері ми побачимо, як збірна України втілює його атакувальні ідеї, як структурує гру, як змушує суперника танцювати під свою дудку. Зрештою, де ще все це робити, як не в домашньому (нехай і умовному) матчі з суперником, який стоїть на 34 сходинки нижче за Україну в рейтингу ФІФА?