Говорячи про Шахтар 70-х, згадують насамперед Олега Базилевича, який виліпив конкурентоспроможну команду з вічного невдахи, потім згадують великий 'срібний' 1975-й, який став наслідком цієї роботи. Але, як правило, ніхто не звертає увагу на проміжний сезон 1974 року, коли Базилевича вже не було, медалей поки що теж. А тоді Шахтар, хоч і фінішував на 12-му місці, але мало не став призером. Terrikon.com згадує невидимий світові сюжет...

Підсумок сезону після фінішу сумно підвів один уболівальник, який у серцях помітив: 'Срібло вже дзвеніло, а опинилися на дванадцятому місці...' Точніше не скажеш. Насправді, Шахтар наприкінці літа набрав неймовірні обороти і реально претендував на нагороди. Але не вистачило 'дихання'...

Згадаймо невелику передісторію. 1973 року Олег Базилевич повернув донецьку команду до Вищої ліги і одразу посів з нею 6-е місце - чудовий результат, враховуючи негаразди попередніх років. Можна було розвивати цей успіх, ростити команду, замахуватися на найвищі цілі - тим більше, настали часи, коли союзне золото стали брати найнесподіваніші претенденти - Зоря, Арарат... Виловити золоту рибку в цій каламутній воді було цілком реально. Але Базилевич піддався на вмовляння друга Валерія Лобановського та пішов у Динамо. Вирощувати донецьку команду мав уже хтось інший.

Спадкоємцем Базилевича став Юрій Захаров, відомий роботою з молоддю та двома перемогами дубля Шахтаря в чемпіонатах СРСР. Справи у нього на старті сезону 1974 якось йшли, але влітку ситуація погіршилася: лише 2 перемоги в 11 матчах червня, липня та початку серпня. У результаті - проміжне 11-е місце та відставка. Примітно, що останнім матчем Захарова на чолі команди став нічийний домашній матч із київським Динамо, що набрало повний хід.

Тренером поставили Володимира Салькова, людину практично культову, на початку 60-х - капітана знаменитого кубкового складу, а на початку 70-х - начальника команди (була така посада в радянському футболі, яку за сучасними поняттями можна було б назвати 'генеральний менеджер', тобто - людина, яка вирішує питання і стежить за загальним порядком у команді, у тому числі і психологічним). Швидше за все, куратори клубу не розглядали це призначення як постійне, просто людина була поруч і зрозуміла.

Як усі ми знаємо, зміна тренера часто впливає на команду сама по собі, магічно, незалежно від якостей самого тренера. Емоційний струс, відчуття новизни, невиразні перспективи... Коротше кажучи, у наступних шести турах Шахтар не програв жодного разу, видавши, зокрема, триматчеву переможну серію - над Спартаком (3:1) у Москві, над Пахтакором (2:0) та Кайратом (5:2) вдома. У результаті після 23-го туру донецький клуб піднявся на 5-е місце, при цьому всього на очко відставав від Чорноморця, який йшов другим (київське Динамо на той час відірвалося на 5 очок, з ним уже ніхто не міг реально конкурувати). Ось у той момент і народилася серед уболівальників фраза про те, що 'срібло вже дзвенить' - команда виглядала настільки добре, що медалі стали здаватися цілком реальними.

Матч зі Спартаком можна взяти як найбільш показовий у сенсі того, що являв собою тодішній Шахтар. Москвичі були серйозною силою, у них утворився цікавий сплав молодості та досвіду, вони йшли у групі лідерів та явно розраховували на перемогу у домашніх стінах. Але Шахтар спокійно витримав стартовий натиск, а перед самою перервою раптом спалахнув - і забив два голи поспіль (Михайло Соколовський та Віталій Старухін). А на 49-й хвилині додав ще один (Володимир Сафонов). Спартак таким поворотом був просто знищений і приходив до тями півгодини, перш ніж зміг відіграти хоча б гол.

У цьому сюжеті видно силу Шахтаря (коли бралися за справу, змісти могли будь-якого супротивника), але й відбивається його вразливість - надмірна емоційність, залежність від таких ось 'спалахів', яких могло і не статися за весь матч. Ось ще один наочний приклад – з Кайратом. Два пропущені м'ячі на самому старті матчу, одразу один відіграний, потім зі скрипом на 47-й хвилині забито ще одного, але тільки потім, в останні 15 хвилин – неймовірний сплеск енергії, повне побиття супротивника та три голи за захоплення трибун, які вже почали звикати до таких подарунків. Емоційність, що б'є через край, яка ніколи не триває довго і не проходить безслідно.

Розумівши це легко пояснити наступне.

Після перемоги над Кайратом до фінішу залишалося 7 матчів. У них Шахтарю не вдалося перемогти жодного разу, взяти - всього два очки, а забити... всього одного разу! Ось список поразок за цей період для кращого розуміння: 0:1 - від Чорноморця, 0:2 - від Зорі, 0:3 - від московського Динамо, 0:2 - від Торпедо, 0:2 - від Арарату. У підсумку, Шахтар фінішував на 12-му місці всього за два очки від зони вилiта.

Сальков, який так чудово починав, пережив перший у своїй тренерській кар'єрі провал. Безперечно, цей негативний досвід йому став у нагоді. Він пішов у міжсезоння, розуміючи, яку чудову команду має в руках і як їй бракує стабільності. Саме із цим він і попрацював. Як наслідок, отримав потужну, впевнену в собі та позбавлену колишньої розхлябаності силу. Яка таки привезе до Донецька 'срібло', на радість тим, хто вже майже побачив це восени 1974-го...