Там розпочинався футбол: найстаріші стадіони України
Вчора своє сторіччя відзначив головний стадіон країни – НСК 'Олімпійський'. З такої нагоди Terrikon.com провів віртуальну ревізію українських арен, виділивши 10 найдоросліших...
1909 - 'Рух' (Івано-Франківськ)
У строй було введено 4 липня 1909 року. Ініціатором його спорудження стала організація 'Каса Ощадності' міста Станіслава (так тоді називався Івано-Франківськ), а перша назва - 'Бойсько' (тобто - 'поле'). У першому матчі місцева команда з невиправдано гучним ім'ям 'Рів'єра' поступилася львівському 'Чарні' 1:3. Наприкінці 50-х стадіон, який тоді знали вже як 'Спартак', реконструювали у зв'язку з виходом однойменної команди у професійний статус, у зв'язку з чим чисельність об'єкту збільшилась до 12 тисяч. Штучне освітлення встановлено в 1969 році. У 1981 році стадіон передали на баланс місцевого оборонного заводу 'Кристал' - і відповідним чином перейменували. У 1986 почалася повзуча реконструкція, яка не завершилася і досі. Останнє перейменування сталося в 1991 році - 'Кристал' став 'Рухом' на честь громадського руху, який виступав за незалежність України. Нинішня 'ємність' арени - 14 500. Вважається домашнім полем команди 'Прикарпаття'.
1909 - Міський стадіон (Тернопіль)
Перший матч на цьому стадіоні, який тоді називався 'Коло парку', пройшов 21 серпня 1909 року між місцевими командами 'Поділля' та 'Креси' (підсумковий рахунок історія не зберегла). У більш менш незмінному стані він проіснував аж до 80-х років, коли місто, нарешті, отримало професійну команду. Вона тоді називалася 'Нива' і спочатку базувалася в райцентрі Бережани, але за кілька років була 'переписана' на Тернопіль. Новий стадіон місткістю 15 000 вступив у дію 15 вересня 1984 року, а першим суперником. якого на ньому прийняла 'Нива', став горлівський 'Шахтар'. На рубежі століть стадіон пережив реконструкцію, його нинішня офіційна місткість - 15 150, є штучне освітлення та підігрів поля.
1923 - НСК 'Олімпійський' (Київ)
Головний стадіон країни пережив кілька реінкарнацій. У різні роки він називався 'Червоним стадіоном імені Троцького', просто 'Червоним стадіоном', як 'Республіканський стадіон' носив імена С. Косіора та Н. Хрущова і якийсь період не носив нічиї імена, був 'Центральним стадіоном' і, нарешті, 1996 року знайшов нинішнє ім'я. Будувати його збиралися ще 1914 року, але відкрили лише 12 серпня 1923 року на схилах Черепанової гори. Реконструкція 30-х була завершена вже при німцях і довела місткість до вражаючих тоді 50 тисяч. До 1967 року добудували другий ярус і збільшили 'об'єм' до 100 000. Наприкінці 90-х - нова реконструкція з установкою пластикових сидінь і нова місткість (83 500). Нарешті перед Євро-2012, фінальний матч якого відбувся саме тут, 'Олімпійський' перетворився повністю і став вміщувати ще менше - 70 050.
1926 - 'Металіст' (Харків)
'Хрещеним батьком' стадіону став відомий партійний функціонер Анастас Мікоян, який до Харкова прямого відношення не мав. У дусі тогочасних вдач, збудували його на місці старого Свято-Духова цвинтаря. Перша назва - 'Трактор', місткість - 5 000, перший матч - 12 вересня 1926 року (місцевий 'Металіст' та збірна Дніпропетровська розіграли бойову нічию 2:2). До війни мав бігові доріжки та велотрек, але, майже повністю зруйнований у 1943, відновлений у 1947 був уже без велотреку. Відразу після війни називався 'Дзержинець', 1956 перейменований на 'Авангард'. Через дев'ять років реконструйований, отримав назву 'Металіст' і другу трибуну, що вдвічі збільшила місткість. Тут же, у 1970 році зі стадіоном вирішили вчинити радикально - його повністю перебудували, довівши до стану 42-тисячника. Оновлений до Євро-2012 став вміщувати 40 200 глядачів.
1927 - СКА (Одеса)
Різні футбольні поля в Одесі існували ще до війни, але перший повноцінний стадіон з'явився лише 1927 року під назвою 'Харчовик'. Це була дерев'яна споруда неподалік Куликова поля - місця традиційного проведення 'диких' та 'напівдиких' футбольних матчів у місті. У своєму первозданному вигляді проіснував до 1966 року, коли з ініціативи командувача Одеського військового округу Амазаспа Бабаджаняна його кардинально оновили та перепідпорядкували армії з відповідним перейменуванням. Після цього він став вміщати 30 000 – нормально для команди Вищої ліги, якою СКА на той час був уже 2 роки. Як на зло, саме цього року армійці покинули компанію найсильніших і потім до неї вже не поверталися. Але стадіон їм лишився. У середині позаминулого десятиліття він пережив несамовиту історію з продажем за безцінь і спробою будівництва на цьому місці житлового комплексу. Через війну багаторічних баталій стадіон повернули спочатку у комунальну, а потiм - в армійську власність. Періодично на ньому ще проводили футбольні матчі.
1933 - 'Динамо' (Київ)
Історично на цьому місці у Міському саду не було нічого спортивного, а скоріше навпаки – теплиці Маріїнського палацу та кафешантан 'Шато де Флер'. Але після революції перемогли інші звичаї, і територію оприбуткувало спортивне товариство 'Динамо', що набрало до кінця 20-х повну силу. Футбольний стадіон почали будувати 1931 року, а закінчили через 2 роки. Матч-відкриття відбувся 12 червня 1933 року - у поєдинку зі збірною Харкова сильнішою виявилася збірна Києва (2:1). Знайома всім колонада на вулиці Грушевського з'явилася трохи згодом - у 1936. Офіційно стадіон вміщував до 23 000 глядачів, але траплялися випадки, коли на його трибунах набивалося і понад 40 000. Пережив кілька реконструкцій і поступово відійшов у тінь головної арени. Наразі вміщує майже 17 000 та періодично використовується різними командами.
1934 - 'Зірка' (Кропивницький)
Побудований на місці, по-футбольному 'намоленому': тут з 1914 року існувало поле, відвойоване Єлисаветградським футбольним гуртком біля міської управи. Через 20 років воно перетворилося на стадіон, який починали будувати, як тоді було модно, із суботника, а завершили вже через 4 місяці нормальним будівельним методом. З того часу стадіон реконструювали 6 разів, а останній – у минулому десятилітті. В результаті, з'явилося поле з дренажем та підігрівом, сучасне табло та система освітлення, яку не змінювали з того часу, як її встановили до 100-річчя від дня народження Леніна. Місто отримало арену, гідну єврокубків - але місцева команда саме звідси спустилася з УПЛ у нижчі сфери.
1935 - 'Чорноморець' (Одеса)
Взагалі-то, офіційна дата відкриття стадіону 'Чорноморець' - 18 травня 1936 року. Але попереднього року на ньому, ще не цілком завершеному, відбулася зустріч збірних Одеси та СРСР, що завершилася нульовою нічиєю. Загалом будівництво цього спортивного об'єкту розтяглося аж на 10 років. З'явився він у парку Шевченка поряд із легендарним 'Чорним морем' - котлованом, у якому відбувалися футбольні баталії до революції. Йому дали ім'я Косіора, а потім, коли цей діяч потрапив у вороги народу, змінили назву на 'Стадіон парку імені Шевченка'. Про його місткість ходять різні цифри – але у щільно набитому стані, кажуть, він приймав до 55 000 осіб. З 60-х років він має нинішню назву і трибуни на 43 000. У новому столітті його спочатку реконструювали, забезпечили пластиковими сидіннями і 'вжали' до 34 000, а потім взагалі вибудували заново. Відкрили новий 'Чорноморець' 19 листопада 2011 року - і тепер це суперсучасна споруда з усією 'начинкою', що має у зовнішньому оформленні елементи знаменитих архітектурних об'єктів Одеси.
1936 - Стадіон імені Юрія Гагаріна (Чернігів)
Зрозуміло, що на першому етапі свого існування імені Гагаріна він не носив, отримавши цю надбавку лише у 1961, після першого польоту людини до космосу. Тим часом виник він на історичному місці, де спочатку існувала дача чернігівських архієпископів, а потім влаштували Міський сад. Серйозної команди у Чернігові не було, тому, коли вирішили збудувати стадіон, він вийшов скромним - на 3 000 глядачів. Пошкоджений під час Второї свiтової війни, він був повністю реконструйований лише до 1960 року зі збільшенням місткості до 11 000, а потім, у середині десятиліття – до 14 000. У ході подальшої еволюції на одній із трибун з'явилися пластикові сидіння. Коли ж 'Десна' почала рватися нагору, за стадіон почали ґрунтовно. Тим більше, що у 2017-му саме через поганий стан арени клуб не пустили до УПЛ. З'явився новий газон, система підігріву та поливу. Але вся ця і подальша модернізація пішла прахом: у 2022 році внаслідок російського вторгнення стадіон Гагаріна був зруйнований - і тепер його доведеться відбудовувати заново.
1938 - 'Славутич-Арена' (Запоріжжя)
Будували його довго – майже 7 років. Все почалося зі спортивного майданчика, який влаштували для себе робітники Дніпрогесу. З неї поступово виріс стадіон Сталь на 8 000 глядачів. У матчі відкриття 2 травня 1938 грали місцевий 'Локомотив' та московський 'Сталінець'. В іскрометній боротьбі перемогли гості – 5:4. Змінивши назву на 'Металург', стадіон пережив реконструкцiю 1973 року, ставши 27-тисячником. Його стан кілька разів визнавався проблемним - як за радянської влади, так і за пострадянської. У результаті 2001 року ФФУ заборонила проведення матчів на цьому об'єкті. Почалася капітальна реконструкція, що завершилася тільки в 2006 році. Вийшов зовсім новий стадіон місткістю 12 000 під назвою 'Славутич-Арена'. Був домашнім для місцевого 'Металурга' та позбавленої будинку луганської 'Зорі'. Наразі через війну тимчасово недоступний.
