Сьогодні – день народження великого півзахисника Леоніда Буряка – можливо, найкращого креативного гравця радянського футболу за весь час існування. Його прийнято асоціювати із київським 'Динамо'. Насправді він народився в Одесі, починав у 'Чорноморці' і до столиці України звідти зовсім не рвався. Про все це, а також багато іншого згадує Terrikon.com...

Почнемо з цитати, яку візьмемо з книги Валерія Лобановського 'Нескінченний матч': 'Завжди елегантний у житті, Буряк на футбольному полі залишався вірним стилю, і його безпомилково можна було відрізнити з бігу з високо піднятою головою (очима він шукав свого друга Блохіна і часто робив йому передачі, навіть якщо з ходу подій слідувало більш розумне продовження), акуратною зачіскою, м'якістю поводження з м'ячем навіть при 'стиках' або при виконанні підкатів, які він не любив. Він – з футбольних романтиків, але не з безнадійних, для яких головне – потішити публіку каскадом трюків, побігати зеленим лужком на своє задоволення, а з тих, які не тільки в змозі прийняти душею принципи суто колективної гри, а й привнести в неї що щось своє, частку романтики'.

Тим часом, до 'Динамо' Буряка запрошував зовсім не Лобановський, а ще Олександр Севідов. Причому зазивали молодого одесита тричі. Двічі він відмовив, але у 1973 таки погодився. На той час для одеського вболівальника він уже встиг стати культовою фігурою. У 'Чорноморець' він потрапив у 16-річному віці, і вже в дублі встиг так відзначитися, що містом пішли розмови: там з'явився якийсь дивовижний талант.

Буряк зовні виглядає як аристократ, але родом він – з простецької Пересипи, з робітничої родини, причому батько помер ще до того, як син досяг перших футбольних успіхів, хоч і підштовхував його до розвитку саме в цьому напрямку. Мати отримувала якісь нещасні 45 рублів - і Леоніду довелося взяти на себе відповідальність за сім'ю, де були ще й сестри. 'Практично на ті гроші, які мені платили в 'Чорноморці', і жила наша родина', - згадував він згодом.

У рік його дебюту 'Чорноморець' виступав у Першій лізі, впавши туди після шестирічного перебування в елітному дивізіоні. Саме там Буряк стартував на дорослому рівні. Зіграти з 'Чорноморцем' у 'вишці' Буряку не вдалося - його таки переконали переїхати до Києва за рік до повернення 'моряків' нагору. Прижитися у столицi виявилося непросто, він двічі зривався назад додому до Одеси. Але в результаті - прижився, став одним із улюбленців нового тренера Лобановського, завоював з 'Динамо' 10 титулів (зокрема - 5 перемог у чемпіонаті СРСР), 8 разів потрапив до списків найкращих гравців країни (з 1975 по 1982 - беззмінно). Здавалося, витіснити його з цієї команди зможе лише час.

Так воно, в принципі, і виявилося - але трохи не так, як уявлялося всім.

Сезон 1984 року виявився для київського клубу провальним. 10-е місце - жахливий показник після багатьох років постійної присутності в трійці призерів або поряд. Лобановський, який повернувся в команду після річної відсутності, намагався омолодити команду, але виходило це спочатку туго. Ось тут і виник конфлікт з двома ветеранами, що залишилися в команді - Буряком і Блохіним.

Щодо того, що там насправді трапилося, є різні версії, що обертаються навколо того, що гравці хотіли досягти особливого становища в команді. Сам Буряк в інтерв'ю 1995 року говорив так про свою 'змову' з Блохіним: 'Він промовчав, коли мене вицьковували з команди. Спочатку ніби були заодно, а коли всі звинувачення впали на мене, Олег зайняв позицію стороннього спостерігача. Мені було страшно прикро'. І ще: 'Я просто втомився психологічно. Вся відповідальність за програні матчі лягала на нас із Олегом'.

Версія Лобановського: 'Буряк хотів повних гарантій того, що він гратиме в основному складі. Певна річ, дати їх йому ми не могли, як не даємо нікому. Критерій один – гра. Участь Леоніда у 24 матчах у 1984 році (менше за нього тоді зіграли Кузнєцов, Рац, Яковенко, Михайличенко та Безсонов, стільки ж – Заваров), мені здається, спростовує всі чутки про дискримінаційне до нього відношення, але ми бачили втрату Буряком швидкості, прагнення гратив основному в 'чистий' футбол, особливо не обтяжуючи себе чорновою роботою'.

Є також історія про те, що, мовляв, Лобановському шепнули про змову, яку проти нього готують Буряк із Блохіним. 'Ще не народилася людина, яка прибере Лобановського!', - начебто заявив на це Метр, додавши пару грубих фраз на адресу Буряка - і зробив так, щоб того в команді більше не було. У підсумку, півзахисник-ветеран опинився в Торпедо, затаївши глибоку образу на тренера. Але через пару років вони обоє заспокоїлися, змогли при черговій зустрічі Динамо і Торпедо перетнутися і потиснути один одному руки. Так був улагоджений конфлікт, який зробив фініш кар'єри Буряка дещо зім'ятим.

Йому було б красиво завершити виступи у великому футболі там, де він і починав – у 'Чорноморці'. Тим більше, що, за його визнанням, він залишився одеситом у душі, незважаючи на довгі роки життя у Києві. Як гравцеві повернутися додому йому, однак, не вдалось. А ось як тренеру – так, і вдало. Він двічі приводив 'Чорноморець' до 'срібла' чемпіонату України - у 1995 та 1996. У роки тотального домінування 'Динамо' це було рівносильно 'золоту'. Так Одеса отримала своє від одного з найталановитіших футболістів, які колись з'являлися на її землі.