У суботу місто Манчестер стало другим містом у футбольній історії, два клуби якого вигравали Лігу чемпіонів. Лише другим. Першим давним-давно, понад півстоліття тому таку штуку провернув Мілан. З того часу – більше ніхто. Ні Мадрид, ні Лондон, ні Рим – ніхто. І ось подвиг повторений. Terrikon.com вивчає феномен футбольного міста...

Для більшості вболівальників, що нині живуть, головною командою Манчестера є 'Юнайтед'. І навіть останні перемоги 'Сіті' не можуть зруйнувати цю магію, яка підкріплена численними титулами 'дияволів'. Вони і чемпіонами Англії стали раніше за земляків, і на міжнародній арені виявилися яскравішими (першими з англійців перемігши в Кубку європейських чемпіонів у 1968). 'Сіті' довгі роки сприймався як щось другорядне. Хоча свої титули брали і "городяни". Але мало. Чемпіонами Англії до приходу шейхів вони ставали лише двічі, єврокубок вигравали, але не найважливіший (Кубок володарів кубків у 1970).

Їх регулярні спроби стати топ-клубом сприймалися радше гумористично - судомні та погано підготовлені, вони незмінно закінчувалися провалами. Зміни власників нічого не давали. Зрештою, з легкої руки Алекса Фергюсона за 'городянами' закріпилося прізвисько 'неспокійні сусіди' - справді, крім порожнього галасу, від них нічого не виходило.

Тим часом, не можна сказати, що 'Юнайтед' мав набагато більше вболівальників. Та що там - традиційно навіть вважалося, що в самому Манчестері у 'Сіті' більш масова підтримка, і що саме ця команда вважається головною міською (ще б пак - з такою назвою!). Насправді, численні підрахунки показують, що обидва клуби мають приблизно однакову, принаймні порівнянну кількість уболівальників. За кількістю власників сезонних абонементів 'Юнайтед' попереду, але у відсотковому відношенні жителів Манчестера серед них - більше все-таки у 'Сіті' (хоч і ненабагато). Загалом, два клуби ділять місто приблизно навпіл.

Великого антагонізму між ними немає. А починалося все взагалі благостно – до Другої світової війни багато жителів міста вболівали одразу за обидва клуби, і дивилися їхні матчі по черзі: одного тижня підтримували 'Юнайтед', другого – 'Сіті'. Потім, щоправда, це змінилося, причиною чого стали регулярні успіхи 'дияволів' за легендарного тренера Метта Басбі. Між клубами почалося суворіше протистояння, відбувся чіткий поділ уболівальників, і 'дербі Манчестера' часом розігрівалося до краю.

Напевно, найгострішим моментом в історії цього протистояння став матч у квітні 2001 року, коли Рой Кін, за своєю природою далеко не завжди перебірливий у засобах, врізав по коліну капітану суперника Альфу-Інге Холанду (татові нинішнього молодого генія Ерлінга). Причому Кін у наступних коментарях не приховував, що вдарив з метою травмування. І це йому вдалося: Холанд надовго загруз у лазареті, а через рік завершив кар'єру. У часткове виправдання Кіну можна сказати, що своє звірство він здійснив не просто так, це був акт відплати. Трьома роками раніше у матчі із земляками він впав у штрафному майданчику, і тут же до нього підбіг Холанд-старший, кричачи, що Кін симулює. А у того виявився розрив хрестоподібних зв'язок.

Але все-таки мирних за характером дербі в історії було значно більше.

Говорячи про ставлення місцевої публіки до своїх команд, треба врахувати ще один нюанс. 'Юнайтед' виник свого часу, в 1878, як корпоративний клуб - його заснували робітники-залізничники та деякий час приймали до команди переважно своїх колег. У 'Сіті' спочатку була ширша база, орієнтована на мешканців одного з неблагополучних районів міста Уест-Гортон. Причому найцікавіше, що ініціатором створення клубу стала жінка - дочка священика Анна Коннелл, яка, допомагаючи батькові при його церкві, захопилася проблемою поліпшення суспільних нравiв і прийшла до думки, що футбол саме цій справі сприяє. Таким чином, у 'Сіті' (який тоді, в 1880 ще так і не називався) зібралися швидше сусіди, ніж колеги, що одразу зробило його більш демократичним.

Звичайно, згодом усе це нівелювалось, і зараз мало який уболівальник того чи іншого манчестерського клубу звертається до такого коріння. Ну, а після того, як у 'Сіті' були влиті арабські гроші, говорити про якийсь 'демократизм' взагалі смішно. Тим не менш, саме цей дух, мабуть, і дозволив 'містянам' зберегти велику фанатську базу на часи десятиліть існування в тіні 'Юнайтед'.

До початку десятих років нашого століття вболівати за 'Сіті' було непросто. Поки 'Юнайтед' під керуванням сера Алекса штампував титул за титулом, 'містяни' боролися здебільшого за те, щоб уціліти у Прем'єр-лізі. І двічі їм це не вдавалося – вони вислизали до Чемпіоншипу. З початку 90-х і до приходу шейхів найкращою їхньою позицією в АПЛ була 8-ма. Приводів для оптимізму команда давала мало - проте місто Манчестер продовжувало вболівати за неї.

Ну, а зараз - розклад зовсім інший. На даний момент, Манчестер - найбільш футбольне місто світу, саме тут формується мода та стиль цієї гри у всесвітньому масштабі. А минулої суботи він ще – і друге місто в історії, дві команди якої перемагали у головному єврокубковому турнірі. І тепер уже 'Юнайтед' повинен вигадувати, як обставити сусідів, які за кілька років перетворилися на абсолютних королів.