Румун з іскрою: до 45-річчя першого легіонера Шахтаря
Сьогодні святкує 45-річчя Маріан Аліуце - перший далекий легіонер в історії Шахтаря. Вітаючи його з відносним ювілеєм, Terrikon.com згадує, як починалася ця історія...
Можливо, найсмішніший сюжет, пов'язаний із Маріаном Аліуце в його українські часи - це відображення його прізвища на одному з матчів у Львові після забитого голу. Оператор табло, не заглибившись у тему, надрукував 'Аліудзе', легко перетворивши румуна на грузина. Це, до речі, був перший і єдиний гол Маріана за 'Шахтар' у матчах чемпіонату України (ще два він забив у Кубку).
Говорячи про появу Аліуце в 'Шахтарі', ми ніяк не обійдемо фігуру Аркадія Запорожана - агента, для якого це був початок співпраці з 'Шахтарем' (потім воно виллється в безліч угод). Тоді Запорожан ще тільки починав. У 90-ті він був журналістом, редактором та видавцем, випускав спеціалізоване футбольне видання у Кишиневі. 1997 року 'Шахтар' приїхав до Молдови на матч Кубка володарів кубків із 'Зімбру' - тоді і відбувся перший контакт Запорожена з донецьким клубом, ще не в агентській якості. Але цей контакт допоміг, коли через три роки Запорожан сприяв переходу в Донецьк Аліуце.
На той момент Маріан, погравши за кілька румунських клубів, потрапив до 'Шерифа', де звів знайомство з видатним молдавським журналістом. І перша угода стала для Запорожена не те, щоб проривною, але добрий старт його агентській кар'єрі дала (хоча в цій справі він був скоріше перекладачем, ніж агентом). А 'Шахтар' отримав першого по-справжньому іноземного футболіста (перед цим було ще кілька представників пострадянських країн – їх за звичкою легіонерами уболівальники не вважали).
Відчуття, що 'Шахтар' набуває зірки, не було. Збірна Румунії в ті роки залишалась ще на увазі, ще не зійшло 'золоте покоління' Георгія Хаджі та інших людей, які доходили до чвертьфіналу чемпіонату світу. Аліуце в їх тіні виглядав, звісно, блідувато. Але в ті роки невибагливий донецький уболівальник ще й не розраховував на жодних особливих зірок. Достатньо було статусу 'першого легіонера'.
Загалом Аліуце публіку не розчарував. Футболіст він був технічний, рухливий, спритний, іноді видавав справжні шедеври. Не відразу, але встановив добрі контакти із партнерами. Гру розумів на пристойному рівні, хоча траплялися в нього й незбагненні 'обрізки'. Загалом, 'Шахтар' отримав добротного виконавця, який не вистачав зірок з неба, але надавав команді певну екзотичність. Він, безсумнівно, був доречний, коли тренери використовували його в найкориснішій функції – на підступах до атаки, під час її конструювання. Нестандартний дриблінг румуна забезпечував командному маневру гнучкість, динаміку та раптовість. А його передачі, що розрізають, часом викликали просто захоплення.
Першого легіонера купили в березні 2000 і кинули в бій майже одразу - вже 2 квітня він вийшов на заміну в матчі з 'Карпатами'. А ще за тиждень забив перший гол - правда, це було в серії післяматчевих пенальті, та й матч вийшов нещасливий (чвертьфінал Кубка України з кіровоградською 'Зіркою', який 'гірники' програли, не зумівши забити в основний час і поступившись у лотереї 11- метрових). Тим не менш, почин було зроблено. Щоправда, розвинути його у щось Маріану не вдалося. Забивав він драматично мало, що стало однією з небагатьох причин, через яку він так і не отримав у Донецьку всенародне кохання.
Але загалом румуну симпатизували і, цінуючи його пристрасть і креативність, всіляко підтримували з трибун. А коли в 2002 Аліуце залишив 'Шахтар' ('за сімейними обставинами', як тоді казали - і пізніше він сам нічого не побажав додавати до цього формулювання), донецькі вболівальники про це скоріше шкодували, ніж ні. Хоча на той час у команді ніякого дефіциту центральних півзахисників уже не було. Але дивовижна специфіка Аліуце якраз у тому й полягала, що, не стовідсотково необхідний, він залишався цінним.
До речі, які б там не були мотиви його відходу, але це рішення він потім визнавав своєю найбільшою помилкою...
Кращим (і єдиним по-справжньому повнокровним) сезоном Аліуце в 'Шахтарі' став 2000/01. Він часто виходив в 'основі', зрештою переконав головного тренера Віктора Прокопенка у своїй корисності і став уже твердим гравцем 'старту'. Взяв участь у епічному розгромі лондонського 'Арсеналу' (3:0). Забив свій єдиний гол за 'Шахтар' у чемпіонаті України (17 березня 2001 року проти 'Карпат'). І, до речі, до збірної Румунії вперше був покликаний саме тоді (дебютував 26 лютого в матчі, до речі, проти збірної України).
Донецьк він залишав зі змішаними почуттями, в яких таки переважала прикрість. Повернувшись сюди через три роки, в 2005 (але вже не в 'Шахтар', а в 'Металург'), говорив: 'Я справді дуже задоволений тим, що повернувся до Донецька. Ваше місто для мене свого роду мій другий будинок'. Аліуце залишився в пам'яті як людина скромна, працьовита, без капризів - саме така, яку завжди любили вболівальники 'Шахтаря'. При цьому була в ньому якась іскра, яка надавала його грі південні риси, що не особливо притаманні донецькій команді до появи в ній армади бразильців.
Аліуце залишав 'Шахтар', у якому 'далекі' легіонери вже перестали бути дивиною. У команді грали три африканці, не кажучи вже про поляків і балканців. Команда швидко інтернаціоналізувалася. Але Алиуце у тому ряду виділявся як першопрохідник - й у історії 'Шахтаря' у цій ролі він назавжди. Тут його позиція безперечна.
