Наприкінці 50-х - початку 60-х років у радянському футболі не було команди сильніше, стильніше, елегантніше московського 'Торпедо'. Мало хто міг з ним упоратися. А ось 'Шахтар' - зміг. Більше того, гірники приклали руку до краху цього великого проекту. Про це згадує Terrikon.com...

Почалося все, звичайно, з фінального матчу розіграшу Кубка СРСР 1961. До цього все було якраз навпаки - 'Шахтар' вилітав 'в одну хвіртку', програв 4 матчі поспіль, причому 2 останні - з рахунком 0:3. Але 29 жовтня 1961 року вийшла зовсім інший сюжет. 'Шахтар' попри всі прогнози та очікування виграв у 'Торпедо' і взяв перший трофей у своїй історії. Сезон взагалі завершувався для автозаводців катастрофічно. Щойно вони віддали титул чемпіона країни київському 'Динамо' - і ось ще одне щелбан по носі, ще болючіше, бо донецьку команду ніхто не сприймав як претендента на якісь нагороди.

Торпедо - це була зовсім інша справа! Еталон тодішнього футбольного стилю, легка, швидко думаюча і чудово виконуюча команда, яку за чистоту почерку та яскравість зірок любили мільйони - особливо ті, кому набридло домінування звичних грандів, московських 'Динамо' та 'Спартака'. У 'Торпедо' бачився виклик, свіжий вітер, це був футбольний символ 'відлиги' і тому лідери команди – Валентин Іванов, Слава Метревелі, Валерій Воронін, Віктор Шустіков, Геннадій Гусаров – стали кумирами інтелігенції як технічної, так і творчої.

У сезоні 1962 'Торпедо' ще залишалося чудовим, і можна було подумати, що обидва титули попереднього року команда втратила через непорозуміння. Може, все й виправилося б, але поразка від 'Шахтаря' сильно вдарила по самолюбству господарів клубу. Себе звинуватити в цьому вони не могли - довелося відповідати тренеру Віктору Маслову, який велике Торпедо створював своїми руками протягом довгих років. Це був фатальний крок. Виявилося, що лише Маслов знає секрет управління цією компанією класних футболістів.

Георгій Жарков, який прийшов йому на зміну, впоратися із завданням не зумів. Та й взагалі, це був не бозна-якого рівня фахівець. Попередні 5 років він пропрацював у 'Зеніті', якось злетів з ним на 4-е місце - і це була його об'єктивна стеля. 'Торпедо' з ним стало грати не просто за настроєм – воно і раніше так грало – а за бажанням. Погодьтеся, є різниця.

Це була яма, але це ще не був розвал. За сезон автозаводці кілька разів прокидалися, знову демонстрували колишню пишність, набирали очки. Але восени настав повний ковпас. І сталося так, що остаточний удар судилося завдати знову-таки 'Шахтарю'.

2 листопада 1962 року о 18 годині на стадіоні 'Шахтар' (ще старому) у присутності 20 тисяч глядачів при температурі плюс 5 градусів донецька команда показала московським гостям, де раки зимують. Перевага 'гірників' була очевидною протягом майже всієї зустрічі. Наявність у складі автозаводців майже всіх їхніх зірок нічого не змінювала - вони діяли хто як і явно знітилися під натиском суперника. Повний хаос – ось що відзначали у їхніх діях усі оглядачі. 'Розгубленість, зайва метушня у штрафному майданчику 'Шахтаря', сумбурна гра в обороні - все це свідчило про те, що автозаводці не забули своїх невдач у матчах проти гірників у двох останніх сезонах', - писав оглядач 'Радянського спорту' Борис Брусилов.

Ну, і зрештою, 'Торпедо' отримало по самі вуха. 'Шахтар' одразу взявся за справу, атакував майже безперервно і на 22-й хвилині розіграв стрімку і не позбавлену витонченості комбінацію: Віталій Савельєв прорвався правим флангом, подав до штрафного майданчика, там Юрій Ананченко злегка підправив м'яч на Анатолія Родiна, і вже той вразив ціль без перешкод.

Після перерви все тривало так само. На 52-й хвилині Олег Колосов подав м'яч до воріт, де торпедівець Олександр Медакін (здавалося б, пройшов вогонь і воду, капiтан команди!), повністю втратив голову та грудьми вніс м'яч у свої ворота, запресингований Ананченко. За півгодини Ананченко знову сказав своє слово - пройшов до штрафного майданчика, подав на Родiна, який головою забив третій м'яч.

Від донецької катастрофи 'Торпедо' так і не змогло оговтатися. 'Шахтар' зупинив 5-матчеву безпрограшну серію автозаводців, опустив їх на 7-е місце та продемонстрував світові всю глибину їхньої кризи. Завершили сезон москвичі ще ганебніше - поразкою в Кишиневі від 'Молдови' з рахунком 1:5. То був уже вирок.

Команда перестала існувати у своєму класичному вигляді. Зірки розбіглися, хто куди: Метревелі - до тбіліського 'Динамо', Островський - до київського, Гусаров - до московського. Насилу втримали Вороніна, якого засипали різними пропозиціями. Тим, хто залишився, довелося починати майже все спочатку. Зрештою, 'Торпедо' змогло повернутися зі своєю фірмовою грою і стало чемпіоном ще раз - у 1965. Але ось та команда, з якою асоціювалася 'футбольна відлига' - її відродити було вже неможливо. І злим генієм її став саме 'Шахтар'.

Писали, що долю тренера Жаркова було вирішено саме тоді, у злощасний листопадовий донецький день 1962. І що саме після цього розгрому його остаточно перестали сприймати в роздягальні. Матч показав його повне управлінське безсилля - він не зміг ні 'плану Б' запропонувати команді, ні просто хоча б змусити її бути собою. 'Шахтар' зім'яв 'Торпедо', як картонну коробку, викинувши на звалище історії не просто команду - цілу епоху...