Йовічевіч: Граємо за весь український народ
Головний тренер «Шахтаря» розповів про повернення до Києва, підготовку до сезону, очікування старту в Прем'єр-лізі, обов'язок перед українськими військовими та вболівальниками, інформує офіційний сайт донецького клубу.
– Ігоре, з поверненням до України! Які емоції відчуваєте, опинившись знову тут?
– Добре, знов приїхав додому. Україна – мій другий дім. Чудово почуваюся тут, в умовах, що дозволять нам працювати спокійно, на гарних полях, у вільному Києві. Дістали задоволення, тож усе гаразд, і ми можемо готуватися до початку чемпіонату.
– Чим займалися, щойно приїхали до Києва?
– Певно, що фокус на чемпіонаті. Матч із «Металістом 1925» уже невдовзі – ми маємо готуватися, маємо концентруватися, необхідно цілеспрямовано підійти й ментально, й тактично до першого туру. Дуже великий виклик. Для нас важливо розпочати з перемоги у першому турі, щоб нова команда, молоді гравці набули впевненості. Лише через перемоги почуваємося добре. Важливо для нас втілити на полі ті задуми, над якими ми працювали останнього місяця. Звісно, ще зарано, однак ми зобов'язані рости швидко як команда, молоді гравці повинні як особистості персонально вдосконалюватись і розуміти, що вони зараз лідери, що фокус на українську команду. І ми працюватимемо щодня, аби відповідати очікуванням наших уболівальників і цілям, що керівництво ставить нам.
– Уже відбулося перше тренування після зборів. Яким воно було та на що спрямовано роботу?
– Це втягувальне тренування. Після такої довгої дороги, що в нас була, після літака, поїзда, автобуса... Чимало часу забрала дорога, і було втягувальне тренування з акцентом на тактиці. І це вже підготовка до «Металіста 1925». Є кілька сегментів, яких нам, можливо, бракувало в останніх матчах, і їх треба вдосконалити. Ми пояснили гравцям, як необхідно використовувати простір, що нам треба робити, аби ще краще заходити в останню третину поля й бути ще гострішими під час завершення атак. Показали це через відеотеорію, виконали роботу, – і це один з моментів, що дадуть нам користь у грі проти «Металіста 1925».
– Ви вперше на базі «Шахтаря» у Святошині. Як вам умови?
– Як я вже сказав це Пятову, Кривцову, Матвієнку та Степаненку, тут дуже сімейна атмосфера. Дуже затишно, ліс, два гарні поля. Газон виглядає як гібридний, хоч мені зараз сказали, що тут 98% трави. Ідеальне поле. Усе, що нам необхідно, ми тут маємо. Тож ці 10 днів, доки будемо тут, можемо думати лише про матч.
– Ви сумували за УПЛ?
– Надзвичайно. А хто не сумував за футболом узагалі? Довгий час нам цього бракувало, спостерігали за іншими темами, зовнішніми та суспільними чинниками. Адже, насамперед, ми – люди. Людина хоче бути вільною, мати право на мир. А нам зараз не вдається бути вільними, спокійно пересуватися містом – увесь час дивишся в небо, завжди є внутрішнє хвилювання. Але завдяки нашим військовим, які б'ються за всіх нас, за те, щоб ми могли мирно і вільно пересуватися Києвом та іншими містами України, – завдяки їм ми зараз можемо говорити й про футбол. Тож ми через нашу частину – спортивну, футбольну – намагатимемося віддячити військовим за ту силу, якої вони нам надають. Особисто я висловлюю їм щиру подяку та великий респект. Знаю, що всі вони – уболівальники. Хтось уболіває за «Шахтар», хтось за «Динамо», хтось за інші команди. І ми намагатимемось давати їм багато радості, аби вони на мить відволікалися від своїх турбот.
– До речі про вболівальників. В Україні матчі відбуватимуться без глядачів. Наскільки сильно вам їх бракуватиме?
– Абсолютно. Це як, знаєте, садок без квітів. Коли дивишся на трибуни, а вболівальників там немає – це футбол без душі. У футбол грають для глядачів, і це не буде той футбол, до якого ми звикли. Не буде емоцій, не буде мотивації... Вони тебе заводять, адже коли не йде гра, коли подивишся на трибуни, а від них є критика чи похвала – то починаєш рухатися, даєш максимум, перемагаєш власні ліміти. Це дуже важливо. Футбол належить глядачам і вболівальникам. Звісно, ми цілковито віддаватимемося на полі, кожна команда в УПЛ робитиме максимум, адже ми граємо за всіх військових, ми граємо за весь український народ. Так, ми граємо й за очки, адже кожна команда хоче вигравати, проте наразі, попри всю мою пошану до футболу, це все дещо осторонь. Тимчасова політична ситуація відіграє ключову роль. Але однаково я тренер і вимагаю від своєї команди перемоги. Уболівальники вимагають від нас перемоги. І ми по-спортивному битимемося за кожне очко й за кожен клаптик поля.
