Зірки падають униз: про збірну Югославії, що не відбулася

Рівно 30 років тому перестала існувати збірна, якiй пророкували велике майбутнє - і яка розпалася під ударами історії на шляху до цього майбутнього. Мова про найкращий склад єдиної Югославії, дивовижну долю якого згадує Terrikon.com...

До середини 80-х років збірна Югославії підійшла у статусі кризової команди, як правило, не здатної вийти у фінальну частину будь-якого великого турніру - а якщо й виходила туди, то зазнавала аварії, як на Євро-84 у Франції, де вона бездарно 'злила' всі три матчі. У 1987 югі вкотре провалювали відбірковий цикл - але саме цього року відкрилася дивовижна сторінка у їх історії.

Восени 1987 року в Чилі проходив молодіжний чемпіонат світу. Югославію туди відправляли без особливих надій - настільки, що одного з найкращих гравців покоління Роберта Просінечки взагалі не хотіли відпускати, тому що його 'Црвена Звезда' мала якийсь там важливий поєдинок. Але Просінечки поїхав, пішовши на легкий конфлікт зі своїм клубом, куди щойно перейшов із загребського Динамо. Разом із ним у молодіжній збірній федеративної країни грали такі люди, як Давор Шукер, Роберт Ярні, Звонімір Бобан, Предраг Міятович, Ігор Штімац. Непогана компанія, чи не так? Вона легко виграла групу, з боями пройшла плей-офф і у фіналі вирвала Золото у західних німців у серії пенальті. Просинечки ж був визнаний найкращим гравцем турніру.

На батьківщині всі були шоковані - таких подвигів від молодих 'плавi' ніхто не очікував. Все це дозволяло нації вже куди оптимістичніше дивитися в майбутнє. Золотих героїв почали потихеньку впроваджувати у дорослу команду, де теж якось підбиралося кілька чудових джентльменів – Драган Стойкович, Дарко Панчев, Деян Савічевич, Сречко Катанець, Рефік Шабанаджович. Відбір до чемпіонату світу ця команда пройшла чудово (6 перемог і 2 нічиї), залишила за бортом турніру французів (на превеликий подив своїх уболівальників) і з жвавим настроєм вирушила на мундіаль до Італії.

Там, щоправда, її одразу опустили з неба на землю німці, які розгромили "плави" на старті з рахунком 4:1. Але потім справи пішли краще. Перемоги над Колумбією та ОАЕ відчинили Югославії двері у плей-офф. Там вона несподівано вибила Іспанію завдяки дублю Стойковича, а в чвертьфіналі героїчно билася з Аргентиною на чолі з самим Марадоною, поступившись лише по пенальті.

Вже тоді було видно, що в Югославії формується щось дуже значне. При цьому, молодь по-справжньому у справу ще не вступала, з усього чемпіонського складу 1987 року більш-менш повноцінно на чемпіонаті світу грав лише Просінечки. Ярні з'явився на полі лише раз, Шукер просидів весь турнір у запасі. Але вони вже повністю були готові до збірної. Потенціал цієї команди видавався просто безмежним.

А в 1991 трапилося ще одне югославське диво - Црвена Звезда виграла Кубок європейських чемпіонів, чого клуби цієї країни ніколи ще не робили. Вона представляла Белград, але грали в ній представники майже всіх республік - хорват Роберт Просінечки, боснієць Рефік Шабанаджович, чорногорець Деян Савічевич, македонці Ілля Найдоски та Дарко Панчев, не кажучи вже про численних сербiв, серед яких найкращими були Сініша Михайлович та Володимир Югович. Користуючись необмеженим армійським адмінресурсом, Црвена Звезда стягнула до себе всіх, кого тільки хотіла, незважаючи на національну приналежність.

Це була ще одна сходинка сходами до неба. Югославський футбол рвався до зірок, і здавалося, що Євро-1992 має стати для нього тріумфальним. Якби збереглася єдина країна – може, так воно і сталося б, зараз про це можна лише гадати. Але саме 1991 року країна почала розвалюватися на шматки. Спочатку малою кров'ю від'єдналася Словенія, потім великою – Хорватія.

При цьому, що дивно, збірна продовжувала існувати як єдине ціле протягом усього цього трагічного року. І тренер у неї залишався той самий - боснійський хорват Івіца Осім. Югослави впевнено пройшли відбір до Євро, випередивши Північну Ірландію, Фарери, Австрію та Данію. І до літа там ще грали хорвати Просінечки та Ярні, хоча конфлікт у Хорватії вже розгортався. До кінця року представників цієї нації Осім зібрати вже не міг, випарився зі складу і словенець Сречко Катанець. Але всі інші були при справі, і навіть у такому вигляді команда могла пристойно зіграти на Євро.

Реальність вийшла іншою. Як ми знаємо, через військові дії на Балканах Югославію від участі в чемпіонаті Європи відсторонили, віддавши її місце Данії, яка дивовижним чином виграла золото. А збірна Югославії у своєму старому варіанті закінчила існування 25 березня 1992 року, програвши Нідерландам 0:2 у товариському матчі.

У підсумку, ми можемо тільки припускати, чого могла б досягти на чемпіонаті світу 1994 року команда, в якій разом виступили б хорвати Просінечки, Ярні, Бобан, Бокшич та Шукер, серби Михайлович, Мілошевич, Югович та Стойкович, чорногорці Савічевич та Міятович, македонець Панчев . Це була без перебільшення чемпіонська компанія. Не факт, що вона стала б першою на американському мундіалі – але точно була цього варта!