Сьогодні виповнюється 75 років Валерію Яремченко – легендарної особистості в історії донецького 'Шахтаря', причому як мінімум у трьох іпостасях. У день 'платинового ювілею' Terrikon.com, вітаючи Валерія Івановича, згадує про три його втілення...

Нападник

У 'Шахтарі' Яремченко з'явився 1966-го. Якраз починався такий специфічний період в історії команди, коли на кілька років перестали звертати увагу на своїх і почали всіма жменями гребти людей збоку - звідусіль. Яремченко теж був не місцевий - уродженець Кривого Рогу, він уже відіграв сезон у 'Кривбасі', показав себе і попався на очі комусь із 'Шахтаря'. Так 18-річний хлопець за рік здійснив стрибок із аматорів у Вищу лігу радянського футболу.

Сезон, проведений у Кривбасі, був прекрасний. У 21 матчі Яремченко забив 10 голів, грав гостро та винахідливо – може, не так технічно, як хотілося б трибунним естетам, але дуже ефективно. Він цілком підходив 'Шахтарю', тим більше була надія, що Олег Ошенков, майстер 'доводити' молодих футболістів, ще покращить його і зробить справжньою зіркою атаки. Але Ошенков був уже не в тій ситуації, щоб довго і ретельно вирощувати зірок, як це він свого часу робив у київському 'Динамо'. Кубкові успіхи початку 60-х дещо померкли, а у чемпіонаті він не міг пред'явити жодних яскравих досягнень. Він почав нервувати, звідси – ставка на досвідчених, перевірених футболістів з інших клубів, які, як йому здавалося, швидко дадуть результат.

У підсумку, Яремченко два роки просидів у запасі та дублі, зігравши за цей час лише 2 матчі. І лише у 1968 йому знайшлося місце у складі. Його поставили на лівий фланг атаки, де вiн і влаштувався на найближчі 4 сезони. Забивав спочатку не так багато, але ось у 1971 у нього стався справжній прорив - 9 голів, більше за всіх, більше навіть, ніж у центрфорварда Едварда Козінкевича. Яремченко вирізнявся вражаючою мобільністю, за рахунок чого часто опинявся у вільних зонах, звідки 'бомбив' ворота суперників.

Здавалося б, ось воно – щастя, ось воно – покликання. Але саме в цей момент усе перевернулося з ніг на голову. 'Шахтар' сезон провалив, із Вищої ліги вилетів. До команди прийшов новий тренер Олег Базилевич, який вигадав для Яремченка зовсім іншу роль.

Захисник

Базилевич свого часу пограв разом із Яремченком (у 1967-68 був форвардом 'Шахтаря') і добре знав його можливості. Знав, серед іншого, його витривалість та самовідданість. І подумалося молодому тренеру, що така людина може виявитися дуже корисною у ролі сучасного крайнього захисника. І не лівого, а правого. Таким чином, позиція Яремченка змістилася різко, діагонально. Він зайняв дзеркально протилежну ділянку поля - і там провів свої найкращі сезони.

До речі, і самому Яремченку подобалося, як він діє у новій функції. В одному з пізніх інтерв'ю, відповідаючи на запитання – де він виявив себе найкращим чином? - Валерій Іванович відповість: 'На позиції правого захисника. Я був працездатним гравцем'. В тому то й справа. Він був незамінний. Незважаючи на зміну тренерів та конкуренцію з боку молодих, він залишався у складі аж до свого відходу з великого футболу у 1978 році.

І майже кожного сезону забивав. Нехай по голу - але постійно. Останній раз - 1 квітня 1978 року на донецькому стадіоні 'Локомотив' у матчі з 'Араратом', який 'гірники' красиво виграли з рахунком 3:0. Яремченко забив другий гол на 39-й хвилині, що фактично вирішило результат боротьби. Того сезону Яремченко грав, як завжди, майже беззмінно. Завершився чемпіонат 5 листопада в Ленінграді розгромом 'Зеніту' з таким самим рахунком 3:0. Яремченко провів на полі 90 хвилин. Ніхто не думав, що це останній матч у його кар'єрі. Виявилося – саме так...

Яремченко був лише 31 рік. За його загальної 'фізики' - ще грати і грати. Але сам він розумів, що далі залишатися таким самим ефективним не зможе - травма коліна починала позначатися дедалі сильніше. Крім того, він міг відчувати зростаючу конкуренцію в особі Олексія Варнавського. Так чи інакше, але після сезону 1978 року Яремченко прийняв рішення про закінчення кар'єри футболіста. Феноменальне 'срібло' 1979 'Шахтар' завойовував уже без нього.

Тренер

На початку 80-х він трохи попрацював у 'Шахтарі' асистентом тренера, а в 1989 повернувся як головний, змінивши Анатолія Конькова, який не особливо проявив себе. І за пару років створив із молоді дуже пристойну команду, яка на початку 1991 йшла серед лідерів останнього чемпіонату СРСР, поки безжальний 'Манчестер Юнайтед' не висмикнув із неї лідера - Андрія Канчельскіса. У тій команді грали Віктор Онопко, Сергій Щербаков та Сергій Ребров. Яремченко мав особливий дар «витягувати» молодих, як колись його вчитель Ошенкова.

Робив він це парадоксально. 'Я порушував усі педагогічні принципи. Навертав на себе негативну реакцію людини. Примушував залазити у серйозний конфлікт зі мною. Що, на загальну думку, йде врозріз із педагогікою', - пояснював він. Це зненацька викликало у гравця підвищену мотивацію, а згодом він приходив до розуміння того, що від нього хоче цей дивний тренер.

Яремченко, зрештою, ставав 'батьком рідним' для своїх хлопців, і вони за ним були готові йти хоч на край світу, хоч до кременчуцького 'Кременя', куди Яремченку довелося піти в 1996 після конфлікту в клубі (а за ним туди підтяглося відразу кілька зовсім не гірших гравців – і відразу з ним повернулися, коли його покликали назад). Валерій Іванович уособлював 'Шахтар' 90-х, якому довелося пройти через суворі часи байдужості та виплати зарплат холодильниками – до епохи Ріната Ахметова, яка розпочиналася саме з цим тренером.

Але на жаль, для нової епохи Яремченко виявився вже невідповідним. Були потрібні інші - ймовірно, більш гнучкі та сучасні. Втім, його ще кілька разів закликали, коли через зміну тренерів команда залишалася безхазяйною. У підсумку він - 4-й у списку тренерів за кількістю проведених матчів (209), більше тільки у Мірчі Луческу, Олега Ошенкова та Віктора Носова. Потрібно дуже постаратися, щоб обійти його у цьому рейтингу...