Юрій Ананченко мав забити вдвічі більше голів за 'Шахтар', ніж забив. Але доля розпорядилася його кар'єрою досить безцеремонно: казковий старт – і похмурий фініш. Terrikon.com згадує цього гравця, який все одно залишився в клубній історії як один із найяскравіших бомбардирів.

Юрій Ананченко – із вундеркіндів. Він дебютував за 'Шахтар' у віці 17 років і 11 місяців, за тими мірками - немислимо рано. Це сталося 4 вересня 1959 року в Москві, на стадіоні 'Динамо', у присутності 40 тисяч глядачів, у матчі проти центральної армійської команди (тоді вона називалася ЦСК МО). Тренер Костянтин Щегоцький випустив на заміну хлопця, в якому бачив величезний потенціал. І до кінця сезону ставив до складу ще 5 разів, причому чотири рази – в 'основу'. Дивовижна довіра!

Дебют Ананченка був таким помітним, що молодого футболіста з ходу включають до списку 44 найкращих футболістів України (на 3-й позиції у категорії 'лівий напівсередній нападник'). Це було дивно, і це було перспективно, при тому що він ще й гола у своєму дорослому житті не забив. Відкрив свій персональний рахунок він лише в середині наступного сезону – 7 червня 1960 року, у виїзному матчі з ленінградським 'Адміралтейцем', який донеччани, на жаль, програли з рахунком 3:4. У наступному турі - поразка від київського 'Динамо' 1:4 та ще гол Ананченка. Потім, нарешті, його гол побачили земляки – 5 вересня 1960 року Ананченко взяв участь у розгромі 'Кайрата' 3:0.

А ще через тур Ананченко викинув фокус, який уболівальники пам'ятали ще через багато років. 14 вересня на ростовському стадіоні 'Ростсільмаш' 'Шахтар' у пух і порох розніс місцеве СКА з рахунком 4:0. І всі 4 голи забив юний форвард. Це був перший в історії клубу 'покер' - і на довгі роки єдиний (принаймні, до кінця радянського періоду).

Ударним чином Ананченко завершив той сезон, забиваючи в кожному з 4 останніх матчів. У тому числі - в самому останньому і самому вирішальному, яке визначало майбутнє 'Шахтаря': залишається команда серед найсильніших або вилітає. Це був плей-офф із запорізьким 'Металургом', і у себе на полі донецька команда виборола необхідну перемогу з рахунком 2:0, а Ананченко другим голом остаточно поховав надії гостей. Зрештою, за сезон форвард-початківець відзначився 11 разів, відразу перетворившись на кумира трибун.

Уболівальникам імпонувала сама його манера. Ананченко був цілеспрямований та безстрашний. На полі він жив за законом легендарного Всеволода Боброва: найкоротший шлях до воріт – прямий. То справді був яскраво виражений форвард таранного типу, боєць до мозку кісток, не позбавлений, втім, певної хитрощі. Зрiст – 182 сантиметри, бойова вага – 81 кілограм, загалом, параметри відмінного атлета. Гравців такого складу у Донецьку завжди особливо любили. Тим більше, що Ананченко був своїм – народився у Сталіно і виріс тут же, навчившись футболу у ДЮСШ 'Авангард' (тодішній аналог клубної академії).

Краще зрозуміти, як грав Ананченко, дозволяє уривок із книги 'Гвардія радянського футболу' (автори – П. Васильєв та О. Литкін). Епізод там наведений соковитий, із матчу з московським 'Динамо'. Цитуємо: 'У донецькому 'Шахтарі' був нападник Юрій Ананченко, настирливий, біг за м'ячем до кінця. Динамівці грали у Донецьку. Повний стадіон глядачів. Яшин ловить удари, а Ананченко постійно намагається йому завадити, хоче вибити м'яч із рук. Лев Іванович більшу частину гри терпів, але й усякому терпінню приходить кінець. Одного разу Яшин тільки впіймав м'яч, Ананченко вкотре грубо пішов на нього, знову тицьнув ногою в груди. Яшин затиснув упійманий м'яч між руками і, міцно вхопивши футболіста за ступню, розгорнув її так, що хрускіт суглобів був чутий на далеких ярусах трибун. Ананченко буквально сповз із поля. Очухавшись, побіг до Яшина вибачатися'.

Загалом відчайдушний був футболіст, самовідданий і нещадний.

Матчем усього життя вважається фінал Кубка СРСР 1961, у якому 'Шахтарю' всупереч усім очікуванням вдалося перемогти кращу тоді команду Союзу - 'Торпедо'. У другому таймі Ананченко забив 2 голи, які принесли 'гірникам' перший трофей в історії. Ці моменти також чітко ілюструють те, як і що робив на полі донецький бомбардир. У першому випадку – скористався помилкою торпедівського воротаря Анзора Кавазашвілі та випередив його на виході. У другому - вчасно вийшов на передачу партнера і вразив ціль ударом головою, причому повторним після того, як м'яч влучив у штангу. В обох ситуаціях вчасно опинився саме там, де треба.

Ананченко продовжував забивати й після цього. Ставав найкращим бомбардиром команди у двох сезонах (щоправда, з дуже скромним показником – 9 голів). До кінця його донецької кар'єри (а це трапилося в 1967) на його рахунку був 41 гол у чемпіонаті та ще 11 у Кубку СРСР – на той момент, найкращий показник в історії клубу. Залишається тільки гадати, скільки б він міг забити ще. Але сталася невдача.

На самому початку сезону 1965 у матчі із 'Зенітом' Ананченко отримав тяжку травму, яка вибила його з ладу до кінця року. На той момент йому ще не було 24 років. Наступного сезону він повернувся, відіграв повний чемпіонат, але забив лише 4 голи. А в середині 1967 року досить тихо для фігури такого масштабу пішов у луганську 'Зорю' - до табору сусіда і вже тоді найлютішого конкурента. У 'Шахтарі', де почали заправляти кияни Лобановський та Базилевич, місця йому не знайшлося – та й бойові кондиції, як писали, до кінця після травми таки не відновилися.

По суті це було все. За півтора сезону в 'Зорі' він відзначився лише двічі і пішов ще нижче - спочатку до полтавського 'Будівельника', потім у горлівський 'Шахтар'. Так скінчилась легенда. В очікуванні наступної 'Шахтаря' чекало 5 років...