Епоха Пепа Гвардіоли в Манчестер Сіті завершилася в неділю. За цей час клуб, який раніше славився насамперед великими грошима, став прикладом того, як ці гроші слід витрачати.

За час перебування Гвардіоли Сіті витратили на трансфери понад 2 мільярди євро. Сума здається фантастичною, але чи так це насправді? Давайте розберемося...

Насправді, якщо розділити цю суму на 10 років перебування Пепа в Сіті, ми не побачимо нічого надзвичайного. 200 мільйонів на рік — це зовсім не захмарні за мірками АПЛ гроші. Інші клуби витрачали за сезон удвічі більше, причому, як правило, даремно.

Transfermarkt помітив цікаву закономірність. У ті сезони, коли "містяни" купували гравців скромно, вони вигравали більше титулів. Наприклад, у сезоні 2018/19 їхні трансферні витрати склали всього 78,6 мільйонів, при цьому вони виграли цілий домашній "требл". А в сезоні 2022/23, коли вони здобули п'ять титулів, у тому числі єдину свою Лігу чемпіонів, вони також не витратили астрономічних сум — лише 155 мільйонів, поступившись навіть Лідсу та Вулвергемптону.

З іншого боку, коли траплялося витратити понад 200 мільйонів за сезон, вони у двох випадках (2016/17 та 2024/25) залишилися взагалі без титулів. Тобто прямої залежності між кількістю титулів і витратами на трансфери немає. І ось тут на перший план виходить те, що й склало головний секрет "формули Пепа". Його вміння витрачати розумно, купуючи саме тих, хто йому був потрібен.

Згадаймо, яким був Манчестер Сіті до приходу Пепа. Після появи арабських інвесторів команду почали наповнювати величезною кількістю зірок, придбаних за чималі гроші насамперед як бренд. Далеко не всі з них виявилися здатними окупити витрати. Наприклад, Робіньо, куплений у Реала за рекордні на той час для клубу 32 мільйони, виявився майже абсолютно марним. Або, наприклад, Маріо Балотеллі, якого брали за 26 мільйонів як зірку європейського масштабу і який запам'ятався не грою, а всілякими смішними та сумними безглуздостями.

І все-таки із зірок поступово щось виходило, команда почала вигравати титули. Але принцип залишався тим самим: тренерам доводилося підлаштовуватися під зірок. Пеп змінив усе відразу — він приніс тактичну концепцію, під яку підбирав гравців. Деякі з раніше придбаних вписалися в його систему (Серхіо Агуеро, Венсан Компані, Кевін де Брюйне). Але вже з другого сезону їхня самодостатність зникла — вони швидко були перетворені на елементи ігрової машини Пепа. Залишаючись при цьому яскравими індивідуальностями, зрозуміло.

Саме цей баланс між безмежними можливостями та розумною помірністю став головним для нового Сіті, який почав перемагати не час від часу, а постійно. У підсумку вигравши все, що тільки було можливо.

З Гвардіолою на чолі Манчестер Сіті здійснив те, що здавалося неможливим — виграв 4 чемпіонати Англії поспіль. Такого не бачили не те що в епоху АПЛ — взагалі ніколи. Тричі поспіль — це була межа, переступити яку не могли ні великий Арсенал Герберта Чепмена в 30-х роках, ні домінуючий Ліверпуль у 80-х, ні Манчестер Юнайтед за часів сера Алекса. Гвардіола на початку 20-х зміг провернути цей фокус, причому майже у всіх випадках — на тлі запеклої конкурентної боротьби, з суперником, що висів на хвості, у фінішній ситуації, коли права на осічку просто не було.

І головне — Пеп нарешті привів Сіті до перемоги в Лізі чемпіонів, реалізував мрію інвесторів, заради якої вони, власне, і купували свого часу команду зі славним минулим і жалюгідним сьогоденням. І що це була за перемога! На шляху до фіналу "містяни" тоді розгромили Баварію 3:0 і Реал 4:0, чітко показавши, хто в домі господар.

Ми вже згадували, що, на відміну від інших тренерів команди, Пеп не підлаштовувався під зірок, а вибудовував їх під себе. Він зміг перенести свій фірмовий ігровий стиль з безліччю передач і високим пресингом на англійську землю, зробивши необхідні поправки з урахуванням місцевих футбольних традицій. У підсумку, у нього вийшла команда навіть досконаліша, ніж та, яку він створив у Барселоні — хоча, здавалося б, куди вже досконаліше.

І в цей свій стиль він інтегрував навіть таких індивідуалістів, як Ерлінг Голланд. Ось яскравий приклад зірки світового рівня, яка у Пепа грає так, як потрібно Пепу, а не так, як звикла і любить.

Відзначимо ще один важливий нюанс. За часів Гвардіоли Сіті майже не здійснював угод, які вражали б уяву. За всі ці 10 років — лише одна покупка вартістю понад 100 мільйонів євро (Джек Гріліш у 2021 році за 117,5 мільйонів). Список топ-10 найдорожчих його покупок завершується на досить скромній позначці 62 мільйони (Матеус Нунеш у 2023 році). Так, Гвардіола витрачав багато — але сказати, що він собі ні в чому не відмовляв, було б сильним перебільшенням.

І остання цифра, яка розвіює імідж Пепа як нестримного марнотратника. Насправді, за ці 10 років він витратив на нових гравців не 2 мільярди євро, а 1,1, тому що понад 900 мільйонів вдалося "відбити" продажами. У Манчестер Юнайтед та Арсеналу за цей же період чисті витрати будуть більшими, а титул чемпіона АПЛ... Всього один на двох.

Епоха Гвардіоли унікальна у багатьох аспектах. Зокрема — і в тому, що, перебуваючи на чолі найбагатшої команди світу, він наочно продемонстрував: гроші самі по собі нічого не вирішують. Точніше, вирішують далеко не все.