Якщо поглянути на список найкращих бомбардирів сезону в УПЛ, то представників Шахтаря у топ-10 ми аж ніяк не побачимо. Але з іншого боку, Шахтар із 51 голом у 21 матчі — найрезультативніша команда УПЛ.

Цей парадокс можна досить легко пояснити, до чого й береться Terrikon.com...

Колись хтось порівняв атаку Шахтаря з відомою старовинною грою в "п'ятнадцять" — коли в коробочці 15 кісточок при одному порожньому місці нескінченно переміщують, поки, використовуючи одну вільну комірку, гравець не розташує їх у порядку за номерами. Тобто, у моделі Турана бразильські (та деякі, хто приєднався до них) гравці півзахисту та флангів довго перекидають м'яч між собою, поки не побачать у захисних лавах суперника прогалину. Іноді бачать, іноді так і не виходить...

У такій ситуації особливого значення набуває "накiнечник" — гравець, висунутий на вістря і націлений на ворота. Без нього "гірнича" перепасовка часто стає безглуздою. У Шахтарі з "накiнечниками" традиційна проблема, і зараз на цю роль претендують Кауан Еліас і Лассіна Траоре. У обох бомбардирські показники — не блискучі: на рахунку Еліаса — 6 голів, Траоре — всього 4. Правда, є нюанс: перший зробив це в 15 матчах, другий — всього в 6 (більше не зіграв через травму). Середня результативність, відповідно — 0,40 і 0,67.

Траоре забив усі свої голи у весняній частині чемпіонату, причому більшість — саме в тому стилі, який і потрібен за нинішньої моделі: не мудруючи, рішуче виходячи на передачі, не зволікаючи з ударами по воротах. Еліас, з його досить міцною статурою, діє не завжди настільки ж рішуче, та й з найкоротшими шляхами у нього теж часто виникають проблеми.

Теоретично, у Шахтаря є ще один явний форвард — Егіналду. Але це фігура скоріше парадоксальна, так би мовити, мученик ідеї. В атаку його кинули вимушено. Взагалі-то, купували його свого часу як лівого вінгера, але за часів Кевіна конкуренцію на цій позиції виграти було нереально. І Егіналду почали перепрофілювати у форварди, побачивши в ньому деякі корисні якості — наприклад, вміння майстерно відкриватися та несподівано вправно грати головою (це при зрості 175 сантиметрів). У Егіналду є приголомшливе відчуття моменту, що дозволяє йому вистрибувати саме тоді, коли потрібно — і в результаті опинятися вище за значно вищих гравців. У підсумку, зі своїх 7 голів (6 в УПЛ і ще один - у Лізі Європи) він 4 забив головою (з них один - після подачі кутового і два - після кросів). Тобто, якщо Егіналду і не повноцінний "накiнечник", то "напiвнакiнечник" - таки так.

Пiдсумувавши голи цієї трійці в рамках УПЛ, ми отримаємо 16 — а всього Шахтар, нагадаємо, забив 51. Тобто трійка яскраво виражених форвардів, при всій повазі до них, забила навіть менше третини голів — приблизно 31 відсоток. Не надто багато.

Дивимося далі. Чи багато забивають вінгери Шахтаря? Та не дуже. Лівий вінгер Невертон — усього 4 голи в УПЛ, правий Аліссон — усього 1 (щоправда, у нього була серйозна травма, та й цінність його все-таки не в голах). Можна сюди ще додати Педріньо, який теж вважається правим вінгером, хоча останнім часом більше діє в центрі — у нього солідна кількість голів, 6, але 3 з них забиті з пенальті, що не робить його показники видатними, до якої позиції їх не пристосуй.

Тепер зосередимося на центральній зоні, звідки теж приходить чимало голів. 5 забив Лука Мейреліш, який у Турана — незрозуміло хто, але аж ніяк не чистий форвард (ну, з натяжкою — "хибна левятка", та й то не завжди). Ну і далі: Олег Очеретько та Ізакі (по 3), Артем Бондаренко (2), Єгор Назаріна, Марлон Гомес та Антон Глущенко (по 1). Тобто, навіть без урахування голів Педріньо (ну що ж), маємо 16 голів від гравців середньої зони — рівно стільки ж, скільки у форвардів. Цікава картина складається.

Ну, і ще один важливий штрих — голи флангових захисників. Тут кумедно: два правих фулбеки (Єфим Конопля та Вінісіус Тобіас) мають по 2 голи, а ось ліві мовчать. Зліва в УПЛ чомусь забиває тільки Невертон (хоча, наприклад, у Лізі конференцій є гол і від Педро Енріке).

Додамо до загального котла ще 2 голи від центрального захисника Валерія Бондаря — і ми отримаємо дивовижну палітру, в якій начебто й нікого виділити, але при цьому до результатів команди доклала руку неймовірна кількість футболістів — 16. У деяких команд (на кшталт СК Полтава) стільки не завжди набирається в протокол.

У цьому й бачиться конкурентна перевага Шахтаря в моделі Турана. Небезпека розбивається на безліч, суперник не може почуватися спокійно, навіть якщо вимкне двох-трьох виконавців, які здаються йому найнебезпечнішими. Правда, іноді це виходить боком — атака тоне в масі можливих варіантів, з яких команда не в змозі вибрати якийсь один. І замість найкоротшого шляху до воріт воліє продовжувати свої нескінченні "п'ятнашки". Але всі ми бачили і знаємо: якщо Шахтар Турана захоче — він здивує будь-якого суперника розсипом найнебезпечніших можливостей, від яких можна збожеволіти. І якщо ця епізодична властивість стане постійною — можна тільки уявити, яким Шахтар постане перед нами!