Цього року виповнюється рівно 50 років з того моменту, як Шахтар дебютував у єврокубках.

З такої нагоди Terrikon.com згадує найяскравіший момент тих подій - протистояння з Ювентусом, тоді, як, втім, і пізніше (але не зараз) - однією з найкращих команд Європи...

Шахтар потрапив до єврокубків як срібний призер чемпіонату СРСР 1975 року. Першим його турніром став Кубок УЄФА. Для вболівальників команди це, звичайно, була подія - втім, її значення тоді ще мало хто усвідомлював по-справжньому. Та й інтерес до міжнародних клубних турнірів ще як слід не розгорівся. Хоча, звичайно, перемога київського Динамо в Кубку кубків і Суперкубку роком раніше викликала в країні певний євроажіотаж. Мабуть, це і стало тим переломним моментом, який змінив ставлення до турнірів УЄФА, дозволив радянським клубам відчувати, що це свято - і для них теж. Ось Шахтар на такому переломі і дебютував.

Перші суперники не вражали уяву: берлінське Динамо і угорський Гонвед. Привернути велику аудиторію в Донецьку ці матчі не змогли - на них прийшло відповідно 26 і 12 тисяч глядачів. Не було в цих командах нічого, що могло б викликати ажіотаж, та й сам факт дебюту в єврокубку теж не надто схвилював серця аудиторії. Обидва поєдинки Шахтар завершив розгромом з рахунком 3:0, і це, звичайно, гріло серце. Але все це надто нагадувало товариські матчі з командами соціалістичних країн, які Шахтар і до того проводив регулярно. Як великий європейський футбол це не сприймалося.

Але ось наступний суперник - о, це вже була зовсім інша справа! Назву Ювентус знала більшість уболівальників. Зовсім недавно, в 1973 році, італійці дісталися до фіналу Кубка чемпіонів, де лише мінімально поступилися блискучому Аяксу з Йоханом Кройфом на чолі. Половина туринської команди входила до збірної Італії - і хоча "скуадра адзурра" тоді не блищала, і в тому ж 1976 році навіть не змогла пробитися з відбіркової групи чемпіонату Європи, все одно, це був давно визнаний знак якості. І хто такі Діно Дзофф, Роберто Беттега, Роберто Боінсенья - пояснювати не було потреби. Шахтар отримав у суперники суперкоманду, саме це сприймалося як повноцінний європейський дебют.

І 24 листопада 1976 року в Турині Шахтар отримав по повній програмі. Ювентус розірвав гостей, не дивлячись. Вже до 40-ї хвилини вів 3:0 (голи забили великі Беттега, Бонісенья і тоді ще незнайомий нам, але майбутній чемпіон світу Марко Тарделлі). Другий тайм італійці провели на автопілоті, розуміючи, що питання з виходом до наступного раунду (а це був чвертьфінал) вирішене. Рахунок не змінився, і у Шахтаря в тому турнірі залишалося тільки одне завдання - те, що в спортивних коментарях називають "грюкнути дверима".

Матч у Донецьку нарешті викликав єврокубковий ажіотаж. Квитків не можна було дістати ніякими силами - автор цих рядків пам'ятає ситуацію прекрасно, тому що намагався потрапити на стадіон усіма доступними шляхами (батьки, вчитель фізкультури в школі, сусід-ветеран війни). Нічого не спрацювало. У підсумку, разом з ще кількома такими ж невдахами з нашого кварталу, ми в день великого футболу розіграли матч Шахтар - Ювентус між собою. Зрозуміло, італійцями бути ніхто не хотів - вибрали жеребкуванням. Пригадую, в цій реальності Шахтар переміг з якимось астрономічним рахунком типу 9:4.

Ну, а на стадіоні Шахтар все вийшло куди менш результативно - але набагато людніше. Стадіон заповнився вщерть. У звітах пишуть, що було присутньо 38 тисяч глядачів, хоча взагалі-то головна футбольна арена Донецька вміщала 40 тисяч, і візуально прогалини на трибунах не проглядалися. Так чи інакше, підтримка Шахтарю була забезпечена. І вона ставала все більш запеклою з кожною хвилиною, тому що зростала кількість рідини, принесеної вболівальниками для зігріву. Стояв пекельний холод, і висидіти на трибунах два тайми без алкогольної підтримки було нереально. Ну, а пропускний режим тоді у нас не відрізнявся якимось особливо драконівським характером, і ніяка УЄФА з цим нічого не могла вдіяти. За спогадами очевидців, матч так і йшов - під рев уболівальників і дзвін порожніх пляшок, що котилися вниз по сходах...

Гравцям Ювентуса тиск трибун було переживати не вперше, а ось мороз притиснув їх по-справжньому. Ну, або вони просто з самого початку берегли сили на більш цікаве майбутнє. Загалом, один гол Шахтарю придумати вдалося - Валерій Шевлюк потужним дальнім ударом якось застав зненацька досвідченого Діно Дзоффа. Але відіграти ще два м'ячі було нереально. В цілому, італійці контролювали гру і перспективу програти з мінімальним рахунком сприймали досить спокійно, хоча пару хороших моментів і створили. У підсумку, Шахтар зберіг рахунок 1:0 - і на довгі роки отримав найзнаковішу перемогу в своїй європейській історії. Мабуть, аж до 2000 року, до неймовірних 3:0 з Арсеналом, теж, до речі, в морозний день.

І, до речі, у своєму першому євросезоні "гірники" в Донецьку виграли всі три матчі, не пропустивши жодного гола. Так почалася їхня серія безпрограшних домашніх єврокубкових матчів — за всю радянську історію перемогти їх на рідному полі не зміг ніхто. Ні Барселона, ні Айнтрахт, ні Порту, ні тим більше суперники меншого калібру. Втім, це вже тема для окремої розмови...