А знаєте, хто з нині чинних тренерів європейських топ-чемпіонатів працює найдовше? Ні, цей не Пеп Гвардіола і не Дієго Сімеоне. Це скромний джентльмен, ім'я якого далеко не кожному про щось скаже. Terrikon.com провів невелике дослідження і визначив десятку тренерів-довгожителів...

10. Крістоф Пеллісьє (Осер) - 2 роки 8 місяців

Тренери в сучасному футболі довго не живуть. Ось і на дні нашої десятки "довгожителів" ми знаходимо людину, термін перебування на посаді якої не сильно вражає уяву. Але що є, те є. Пеллісьє прийшов в Осер після того, як вивів Лор'ян у Лігу 1. На новому місці не склалося - клуб зі славними традиціями зав'яз у турнірній трясовині та за підсумками сезону 2022/23 понизився в класі. За таких розкладів тренерів зазвичай звільняють. Але у босів Осера вистачило витримки, вони дали Пеллісьє можливість виправитися. І він повернув клуб в елітний дивізіон. А там посів спокійне 11-те місце. Звісно, від 59-річного тренера чекають більшого. Подивимося.

9. Ернесто Вальверде (Атлетик Більбао) - 3 роки

Вальверде в Більбао починав, потім повертався - і, можливо, сидів би там без вагань, якби не зманила його у 2017 Барселона. Третій прихід в Атлетик відбувся влітку 2022 року. Відтоді команда незмінно прогресує, посідаючи по черзі 8-ме, 5-те і 4-те місця в Прімері. А головне - з Вальверде баски в сезоні 2023/24 виграли Кубок короля Іспанії - перший за останні 40 років. І що ще важливо, Вальверде згуртував склад, створивши колектив, з якого навіть Ніко Вільямс не хоче йти. Якщо не трапиться стихійне лихо, ще роки три тренеру на цьому місці гарантовані.

8. Едді Хау (Ньюкасл) - 3 роки 8 місяців

Це якась дивовижна історія. Після того як у 2021 на Ньюкасл посипалися саудівські гроші, всі очікували, що рано чи пізно до проєкту причалить якийсь іменитий тренер - Моурінью, Манчіні, Пеллегріні, хтось у цьому дусі. Але на босів справило враження те, як спритно Хау витягнув "сорок" із турнірного дна в їхньому першому сезоні з новими інвесторами. Взагалі, в Ньюкаслі за їхнього величезного бюджету в крайнощі не кидаються - це вам не Манчестер Сіті й не ПСЖ на ранньому етапі. Тому і Хау досі в строю. Команда при ньому тримається гідно, і хоча суперклубом поки що не стала, але в Лігу чемпіонів тренер її повернув, та й перший титул взяв (Кубок ліги), а отже - справляється.

7. Мічел (Жирона) - 4 роки

Він прийняв Жирону влітку 2021 року в Сегунді - і вже за рік святкував вихід до Прімери після запаморочливого плей-оф за підвищення. А ще за два роки місто носило його на руках після небувалого й абсолютно несподіваного виходу в Лігу чемпіонів. Влітку 2024 року в Жироні Мічел мав статус бога, а богів не звільняють, навіть якщо в них щось не виходить. Четвертий сезон у каталонському клубі вийшов ніяким, Жирона мало не вилетіла - але все-таки втрималася в еліті. Тепер від бога чекають повторення дива.

6. Марку Сілва (Фулгем) - 4 роки.

До 2021 року Сілва ніде не затримувався більше ніж на два роки. Олімпіакос, Халл Сіті, Вотфорд, Евертон... Нарешті, влітку 2021 року його покликали піднімати Фулгем. У тому ж сезоні "дачники" виграли Чемпіоншип, до того ж у красивому стилі, що відразу різко підвищило акції португальського тренера. В АПЛ він не загубився, посів дуже пристойне 10-те місце, потім - 13-те, потім 11-те. Ці результати цілком задовольняють пакистанського власника Шахід Хана. А Сілва і радий - йому, здається, дуже затишно в цій тихій гавані.

5. Мануель Пеллегріні (Бетіс) - 4 роки 11 місяців

Тренерська кар'єра цього 71-річного чилійця триває вже 37 років, але так довго, як у Бетісі, він ніде не працював (окрім Вільярреала у 2004-2009). І таке враження, що працюватиме, поки не вирішить піти на пенсію. За його правління Бетіс здійснив те, чого не вдавалося ніколи в історії: 5 років поспіль виходив до єврокубків, а цієї весни дістався до свого першого єврофіналу (щоправда, в Лізі конференцій, але все ж). У 2022 його команда завоювала йому Кубок короля - перший іспанський трофей у його кар'єрі. Можна порадіти за нього - старий явно знайшов своє місце під сонцем.

4. Мікель Артета (Арсенал) - 5 років 6 місяців

Після відходу Арсена Венгера "каноніри" на півтора року "зависли" в пошуках довгострокової стратегії - і, нарешті, придумали її. Для клубу Артета - культова постать, він користувався величезною повагою як гравець, а статус асистента Пепа Гвардіоли гарантував, що в людини все гаразд із футбольними мізками. Харизматичний іспанець зробив головне - повернув Арсеналу здатність боротися за титул чемпіона АПЛ. Щоправда, поки жодного разу стати першими не вдалося - але величезний кредит довіри, які видали фахівцеві-початківцю в грудні 2019, ще явно не вичерпаний. Зрештою, якщо людину постійно визнають тренером місяця в лізі (8 разів за цей час) - ну, як такого звільняти?

3. Пеп Гвардіола (Манчестер Сіті) - 9 років

І ось у нас пішли зовсім старожили. Важко вже пригадати, коли Пеп тренував інший клуб - настільки довго він гребе в цьому манчестерському човні. Ефективність його роботи феноменальна - 18 титулів, зокрема 6 - чемпіонів Англії, зокрема 4 - поспіль (абсолютно унікальне досягнення для АПЛ), нарешті - переможець Ліги чемпіонів. Щоправда, результати останнього сезону змушують припустити, що Пеп вигорів і йому пора відпочити (або взагалі "зав'язати"). Але поки він не йде, а значить, 10-річчя на чолі Сіті таки відзначить.

2. Дієго Сімеоне (Атлетіко) - 13 років 6 місяців

В особі Сімеоне ми бачимо унікальне для Ла Ліги явище. За всю історію Атлетіко такого довгожителя не було. Та що там - за всю історію вищого іспанського дивізіону тільки легендарний Мігель Муньйос із Реала провів на одному місці довше - 13 років (і якщо так піде далі, то Сімеоне і цей рекорд поб'є). Залізний аргентинець тримається так довго, тому що має дивовижну чарівну властивість - кожен сезон дарує фанам або якийсь титул, або якийсь великий перфоманс. Комусь він уже набрид - але з іншого боку, виросло вже покоління, яке іншого тренера на чолі команди й не пам'ятає.І здається, що без нього - просто неможливо.

1. Франк Шмідт (Гайденгайм) - 17 років 10 місяців

Ось ми і дісталися до нашого абсолютного унікума. Що й говорити - в Гайденхайм він прийшов у 2007, коли Сімеоне та Гвардіола ще тільки робили перші боязкі тренерські кроки. Ну, власне, і сам Шмідт тоді тільки починав, і навіть уявити собі не міг, чим усе закінчиться. Гайденгайм - команда його рідного міста - тоді скромно тягнула дні в одній із регіональних ліг. Шмідт почав із нею довгий шлях нагору. До Другої Бундесліги клуб доріс у 2014. А ще за 9 років Шмідт вивів його у вищий дивізіон. Довіра в рідному місті до нього безмежна. Чесне слово, ці люди вірять, що коли-небудь, років ще через 10, Шмідт привезе їм "Срібну салатницю". І немає в цьому містечку людини, у кого б піднялася рука його звільнити.