Конспекти Луческу, або Новий бразильський проект Шахтаря
У січні Шахтар позбувся відразу трьох українських гравців, причому далеко не останніх у складі. Замість них прийшли два латиноамериканських легіонери - і теж явно не на другі ролі. Усе це схоже на цілеспрямовану політику, зміну вектора, остаточний упор на людей з-за океану. Terrikon.com пробує систематизувати те, що відбувається - і уявити майбутнє...
Коли почалося повномасштабне вторгнення, здавалося, що епоха "бразильського Шахтаря" скінчилася назавжди - або, принаймні, надовго, до закінчення війни. Ті легіонери, які були в команді, розбіглися хто куди, користуючись дозволом ФІФА, про нових ніхто й не заїкався - здавалося немислимим уявити, що в країну, охоплену війною, поїде хоч якийсь більш-менш вартісний закордонний гравець.
Команду сколотили переважно з українців. Запрацювало це напрочуд непогано - Шахтар у Лізі чемпіонів видав кілька шедеврів, на кшталт 4:1 з РБ Лейпцигом і 1:1 з Реалом. Тобто принаймні статистично, українська версія виступила не гірше за бразильську. Тут бачилася перспектива, вболівальники підбадьорилися. І, ймовірно, рух цією колією продовжився б, якби не трапилася малозрозуміла тренерська чехарда.
Творця нової команди Ігора Йовічевіча прибрали - причому, так і незрозуміло, чому, жодного виразного офіційного пояснення не було. Скандалу вдалося уникнути, але відчуття несправедливості щодо тренера, який зробив максимум за мінімуму можливого, - воно залишилося. А головне - пішла та атмосфера, яку він створив у Шахтарі майже з нуля і на якій команда багато в чому виїжджала, неповторна суміш таланту, братерства і зухвалості.
Напевно, можна вважати, що саме звільнення Йовічевіча стало початком кінця "українського проекту". Потім був дивний прихід Патріка ван Леувена, який абсолютно не "врубився" в ситуацію. Ну, і прихід Марино Пушича, який відродив невимушену атмосферу, але вже на іншому базисі. Шахтар знову почав купувати бразильців - і одразу стало очевидно, що це йде врозріз з "українським проєктом" і тією атмосферою, що виникла тривожною восени 2022 року.
Утім, тут же, на ходу виникла надія, що вдасться зростити два начала - українське і бразильське, що ми на порозі цікавого симбіозу - адже минуле Шахтаря доводить, що він можливий, адже Мірчі Луческу вдавалося такий симбіоз створювати, і кілька разів. Але нічого не вийшло. Уже наприкінці минулого сезону стали проглядати тривожні симптоми, а після літньої паузи раптом виявилося, що команди-то і немає, як немає і керуючого елемента в особі тренера. Пушич втратив контроль над тим, що відбувається, а чому - можна тільки здогадуватися.
Гнітючі результати не забарилися. Як підсумок - десятиочкове відставання від Динамо в УПЛ, втрата реальних надій на українське чемпіонство. А якщо так, то і можливість будувати нову команду. Чим у клубі із захопленням і зайнялися.
Можливо, такий план і передбачався самим запрошенням Пушича, просто обставини змусили втілювати його більш гарячково, ніж хотілося б. Можливо, саме це мав на увазі Даріо Срна, повторюючи, як мантру, протягом минулого року, навіть у найнеприємніші дні, фразу про те, що "ми будуємо найкращий Шахтар в історії". Можливо, саме тому й не прибрали Пушича наприкінці минулого року - тому що все йде за якимось планом (хоча вже пішли чутки, що йому продовжують шукати заміну)... Конспірологічних теорій можна нагромадити ще кілька, але все це на цьому етапі вже неважливо.
Принципово інше - відсоток українських гравців в основному складі Шахтаря різко зменшується, а південноамериканських - відповідно, зростає. І це повертає нас до перевіреної часом "пропорції Луческу", коли в найвідповідальніших матчах уся передня лінія і центр півзахисту складався з бразильців, фланги контролювалися слов'яно-румунським братерством, а українцям залишався тільки центр оборони та священне, недоторканне місце у воротах.
До речі, це і працювало, і найбільші перемоги Шахтар здобував саме в такому форматі. Скажімо, у фіналі Кубка УЄФА на поле в помаранчево-чорній формі вийшли п'ять бразильців і троє українців. У тому складі, який виходив у 2011 у чвертьфінал Ліги чемпіонів - знову ж таки, лише троє українців, четверо бразильців і Генріх Мхітарян, якого від бразильця можна було відрізнити лише спросоння (тому вони й сприймали його як свого).
Про що це говорить? Тільки про те, що в умілих руках Луческу це працювало. Спроби перенести його кадрову арифметику на інший ґрунт можуть спрацювати, а можуть - і ні, тому що в справу вступає інша тренерська механіка.
При цьому, купує Шахтар зараз не кого попало, гроші платить пристойні, а за Калуа Еліаса вивалив суму взагалі за нинішніх часів позамежну. Плюс - уже куплені Кевін, Марлон Гомес, Педріньо, які вже показали клас на євроарені. Тобто, за певного збігу обставин, весь цей кадровий потенціал може дати відповідну тягу.
Що залишається вболівальникам? Нічого іншого, окрім як повірити, що в Шахтарі справді створюють найкращу версію команди та що вся ця алхімія з часом подарує нам безліч приємних емоцій. Така перспектива абсолютно не виключена. Справді, інакше навіщо платити 17 мільйонів євро за одного окремо взятого бразильського потенційного генія?
