Найрезультативніший Шахтар усіх часів у чемпіонатах СРСР був у 1938. Як не дивно, але саме так виходить - сезон, нічим не примітний, крім того, що став першим у вищому дивізіоні, приніс неймовірну кількість голів. Гріх не згадати такий парадоксальний феномен - і Terrikon.com згадує...

Перші два роки існування чемпіонату СРСР Шахтар (тоді - Стахановець) провів у нижчих лігах - пробитися нагору було важко, групу "А" становила мізерна кількість команд (8-9), провінціалів туди просто не пускали. Але перед сезоном 1938 року союзне футбольне начальство вирішило різко демократизуватися - і збільшило еліту до 26. У підсумку, ніякою елітою вже не пахло: до найкращих команд волюнтаристськи підключили цілу низку відверто слабких, які програвали всім підряд. І забивали їм усі, кому не лінь. Звідси багато в чому - і диво-результативність.

Стахановець посів 11-те місце. У 25 матчах (турнір проводили в одне коло) забив 56 голів. З них десяти вищим клубам - лише 11 голів. А п'ятнадцяти нижчим - відповідно, 45. Відчуйте різницю...

Щоправда, бувало, і з вищими виходило дуже навіть нічого. Наприклад, найкращий матч сезону - 4 червня з ЦДКА на рідному стадіоні перед очима чи то 14 тисяч глядачів, чи то 20 (переповнений тодішній дерев'яний стадіон не давав змоги зробити акуратний підрахунок). Армійці, які в підсумку посядуть 2-ге місце, були побиті, як діти, - 4:0 (з голами Балаби, Акопянца і дублем Васіна). Цей дивовижний результат уболівальники згадували ще довго, особливо після війни, коли ЦДКА став гегемоном радянського футболу.

Або ось, наприклад - виїзд до Києва 22 липня. Грали, щоправда, не з Динамо, а з молодшою, але міцненькою командою цього міста - Локомотивом. Хоча грали все-таки на стадіоні Динамо - не було у залізничників ще свого пристойного поля. Гості з Донбасу винесли господарів в одну хвіртку - 6:2. Блищав того дня в їхньому складі Несмеха, який оформив хет-трик.

У тому чемпіонаті у Стахановця вийшов прекрасний старт - 16 голів у перших 5 матчах! Найкращі бомбардири - центральна трійка нападу: Михайло Васін (5 голів з хет-триком у матчі проти Зеніту - 5:2) і два Григорія - Балаба і Несмеха (по 3 голи). Так, навесні 1938 року команда здивувала весь Союз - уперше і не востаннє. Уболівальників підкорила легка, напориста гра, якій, можливо, не вистачало винахідливості та вишуканості, але було багато емоцій і бажання, а головне - розуміння футболу, якого ніяк не чекали від провінціалів. І нехай у підсумку Стахановець сповз у середину турнірної таблиці, але враження, післясмак від тієї весни залишився у багатьох.

Про те, як сприймали тоді донбаську команду, добре свідчить цитата, наведена в книзі "Шахтар - 80 років" істориком футболу Олексієм Бабешком. Він посилається на газету "Індустрія", яка писала у вересні того року, що команда має "волю до перемоги, блискавичний напад і міцний, по-справжньому гірницький захист". Але при цьому, до речі, "першокласна команда не має тренера. Вона, по суті, не вчиться... Команда не має лікаря, немає масажиста". Щоправда, приблизно в той самий час Стахановець все-таки обзавівся тренером - ленінградським фахівцем Григорієм Архангельським. Але все-таки для команди вищого рівня Стахановець був забезпечений, прямо скажемо, не дуже здорово.

Підбиваючи бомбардирський підсумок, зазначимо, що найрезультативнішими форвардами команди стали Балаба і Несмеха - по 11 голів. Васін зрештою забив 10. Це теж унікальний результат - ніколи більше за радянський період не буде такого, щоб одразу три гравці Шахтаря забили в чемпіонаті країни за сезон двозначну кількість голів.

Звичайно, всяке траплялося в тому сезоні. Був, наприклад, гpaндіозний "вліт" від ленінградського Динамо з рахунком 0:7 (хоча там на результат, звісно, вплинуло вилучення одразу двох "гірників" на початку матчу за суперечки з арбітром). Був класичний розгром від майбутнього чемпіона - Спартака, коли гості з півдня отримали у свої ворота 4 голи вже в перші 25 хвилин, а в підсумку поступилися 0:5 (Спартак того сезону був диво як гарний). Але взагалі-то, протягом року Стахановець більше не зазнав жодної поразки з великим рахунком, крім цих двох. І загалом, гра дебютантів залишила позитивне враження. Так, стався обвал у середині сезону, коли зустрічалися переважно з московськими клубами. Але кінцівку теж провели добре - 8 матчів без поразок, у підсумку, 11-те місце за 26 учасників можна було віднести в плюс. Зрештою, з провінціалів вище Стахановця ніхто, крім одеського Динамо, не прорвався.

Могло бути краще? Завжди може бути краще, особливо порівняно з 11-м місцем. Причини? Ось як їх бачила одна з московських газет: "Здібний колектив спортсменів не зустрічав потрібної підтримки з боку Центральної ради товариства Стахановець і ЦК спілки вугільників. Командою цікавилися переважно тільки в дні матчів, даючи "накачування" обов'язково виграти. Напередодні відповідальних зустрічей керівники товариства обіцяли "золоті гори". Минає матч, зобов'язання забувалися, команда залишалася, як і раніше, в тіні. Показова футбольна команда довгий час не мала кваліфікованого тренера. Звільненого начальника спортивної школи, лікаря та масажиста немає і зараз. Більшість гравців живе зі своїми сім'ями в невідремонтованому й неопалюваному літньому павільйоні в парку. Керівники ЦК спілки вугільників безтурботно ставляться до задоволення побутових потреб майстрів спорту, голова ж спорттовариства т. Поваров узагалі далекий від фізкультурних справ, уся його діяльність зводиться тільки до підписування чеків на зарплату тощо.

У наступних двох сезонах Стахановець двічі посяде 12-те місце, причому вже з 14 учасників. Не став товариш Поваров ближче до фізкультурних справ, ох не став...