Азіатські комарі: що ми знаємо про збірну Азербайджану
Одним із суперників, яких отримала Україна у відбірковому турнірі чемпіонату світу-2026, став Азербайджан - команда, з якою досі ми не перетиналися в офіційних матчах. Та й узагалі, знайомі не дуже, якщо чесно. Щоб певним чином заповнити цю прогалину, Terrikon.com зосередився на досьє цієї команди - і ось що вийшло...
Абсолютно новим суперником для України Азербайджан назвати все-таки не вийде. Товариські поєдинки між ними були - цілих два. Перший із них відбувся в Баку в лютому 2006-го і був частиною підготовки до чемпіонату світу, в якому наша команда дісталася чвертьфіналу. Закінчився він нульовою нічиєю. Візит ввічливості азербайджанці віддали в серпні того ж року, вже після мундіалю. І були дуже ввічливі, програвши 0:6 на полі київського стадіону імені Лобановського. Хто тільки не забивав того вечора - Андрій Воронін, Сергій Назаренко, Руслан Ротань, Олег Гусєв, Андрій Воробей, Олексій Бєлік...
І тоді, і зараз Азербайджан був європейською футбольною периферією - жодного разу на якийсь великий турнір так і не відібрався, у світовому рейтингу ніколи не піднімався вище за 78-ме місце (липень 2014 року), посідаючи нині 118-ме місце. А починала свій шлях у цьому рейтингу закавказька країна з 170-го місця в червні 1994.
Якщо пірнути в історію, ми побачимо там Баку, де в 1905 при британських нафтових компаніях з'явилися перші футбольні клуби. Запозичивши у родоначальників гри її принципи, азербайджанці внесли в неї властивий їм темперамент, що і стало на довгі роки відмінною рисою національного стилю. У радянські роки Нефтчі (або Нафтовик, як варіант) багато років провів у Вищій лізі й одного разу навіть виграв медалі (бронзові в 1966). У той період до традиційного темпераменту бакинці додали хорошу організацію та індивідуальну майстерність таких асів союзного рівня, як Анатолій Банішевський, Едуард Маркаров, Казбек Туаєв. Це швидко минуло - і Нефтчі перетворився на середняка ліги, у кращому разі. А так - на тлі сусідів, грузинів і вірмен, азербайджанці виглядали в ті роки лише третьою закавказькою силою.
У такому приблизно статусі Азербайджан і почав пострадянське плавання, уникаючи злетів, але іноді зазнаючи турнірних аварій. Ну, тобто як? Злетом для збірної країни можна вважати виступ у відбірковій групі чемпіонату світу-2014 (9 очок, третє місце - вище за Північну Ірландію, історична домашня нічия з Росією). А крахом - відбірковий турнір-2022, коли в групі посіли останнє місце з одним очком, поступившись усім, навіть Люксембургу. А так, як правило, "класика" для Азербайджану - передостаннє місце в групі, вище за якихось зовсім уже відвертих аутсайдерів на кшталт Мальти чи Ліхтенштейну.
Останній відбірковий цикл азербайджанці провели непогано для себе. На останньому місці опинилися там естонці, з якими вдома жителі півдня зіграли внічию 1:1, а в гостях упевнено перемогли 2:0. Але головним їхнім подвигом стала домашня перемога з рахунком 3:0 над збірною Швеції, в якій грали всі зірки - Кулушевскі, Дьекереш, Форсберг, Лінделеф. Бувають у Азербайджану такі дні, коли від них можна очікувати несусвітніх подвигів. І на збірну рангу України в такі моменти їх цілком може вистачити.
До речі, з цим пов'язане неофіційне прізвисько збірної Азербайджану - "Азіатські комарі". Його народила ізраїльська преса перед одним із матчів цих команд. "Людина, яку кусають ці комарі, помирає. У кожному відбірковому циклі Азербайджан відбирає очки в одного з фаворитів. Будемо сподіватися, що цього разу жертвою станемо не ми", - писало одне з ізраїльських видань.
Про те, що останніми роками команда трохи підтягнулася, свідчить і її еволюція в Лізі націй УЄФА. Почавши з нижчого дивізіону, вона потім перестрибнула в передостанню за значущістю Лігу С, де ледве втрималася (відстояла своє в спопеляючому протиборстві з Кіпром). У наступному розіграші мала вже набагато кращий вигляд, поступившись у своїй групі тільки Казахстану (але випередивши Словаччину і Білорусь). Утім, еволюція швидко змінилася деградацією. В останньому розіграші Азербайджан провалився. У групі зі Швецією, Словаччиною та Естонією посів останнє місце з лише одним очком (звична домашня нічия з естонцями) і вирушив униз, до Ліги D, до Гібралтару, Андорри й інших подібних.
Загалом, як бачимо, жодної стабільності немає і близько, але загальний клас завжди - так собі. Хоча знову-таки, повторимо ще раз - на один окремо взятий матч Азербайджан завжди може вистачити. Тому розслаблятися з ними - собі дорожче. А це може статися - після жеребкування, у складі групи з Україною, Ісландією та кимось із пари Франція - Хорватія вони однозначно сприймаються аутсайдерами.
Найголовніша перевага цієї команди - грати хоробро, що підкреслив форвард Махір Емрелі. Прекрасна якість - але тільки якщо вона поєднується з холоднокровністю і точним розрахунком, чого азербайджанцям зазвичай не вистачає. Але зараз, за ідеєю, це може змінитися. Влітку тренером команди став Фернанду Сантуш - фахівець міжнародного рівня, чемпіон Європи 2016. І хоча поки що жодного прогресу не видно, а після провалу в Лізі націй заговорили про його відставку, національна федерація висловила йому цілковиту підтримку та запевнила, що Сантуш продовжить займатися.
"Добре, що в березні та червні в нас немає офіційних матчів, буде час підготуватися до ігор у групі. У цей час ми проводитимемо товариські матчі, щоб наша команда була готова", - каже Сантуш, у кар'єрі якого після Португалії йдуть одні провали (що в збірній Польщі, що в "Бешикташі"). Може, на новому місці, спираючись на кістяк гравців з Агдама і легіонерів на кшталт Рената Дадашова (Анкарагюджю), Рахіля Мамедова (Радом'як) і "українця" Еміля Мустафаєва з Полісся, він зможе знову створити якесь диво?
