Віталій Старухін був видатним форвардом - і єдиним гравцем "Шахтаря", який зумів стати найкращим бомбардиром чемпіонату СРСР. Але ось на хет-трики - вищий прояв бомбардирського таланту - був не особливо здатний. За всю кар'єру він зробив лише один такий вчинок, про який сьогодні і розповість Terrikon.com...

У Шахтарі Старухін почав забивати відразу ж. На початку 1973-го, коли його вже могли виставляти під його офіційним прізвищем, моментально зробив дубль, а взагалі, у перших трьох матчах забив чотири рази, а в перших шести - шість разів. Але ось якось так складалося, що хет-триків не виходило. Йшли роки, змінювалися тренери й обставини, Старухін залишався головним у нападі донецької команди. А хет-триків не виходило, хоч помри.

На його виправдання скажемо, що взагалі роки були щодо результативності вельми похмурі. І хет-трики відбувалися куди рідше, ніж зараз. Навіть у таких людей, як Йохан Кройф або, скажімо, Кенні Далгліш. У радянському футболі, який загруз у кризі ідей і людей - тим більше.

За всю свою кар'єру в Шахтарі Старухін 14 разів робив дублі. З цим у нього йшло якраз легко. Але натуру ця унікальна людина мала таку, що на хет-трик її якось не вистачало. "Бабуся" був не з тих гравців, які можуть вмикатися від самого початку і допрацювати до фінішу. Він володів геніальною якістю, життєво необхідною бомбардиру - абсолютною впевненістю в собі. Він точно знав, що заб'є, коли буде потрібно. Але саме тому йому було складно відпрацьовувати від початку до кiнця.

Звідси, скоріш за все - і відсутність хет-триків. Ці фокуси вдаються, як правило, людям, які мають патологічний голод до голів. У Старухіна нічого такого не спостерігалося. Він забивав, тому що вмів, а не тому, що так вже цього хотів. І вимикатися по ходу матчу вмів не гірше, ніж включатися. З таким підходом хет-триків багато не зробиш.

Багато він і не зробив. Лише один. Про нього й ідеться.

Давайте подумки перенесемося в сезон 1979 - найкращий у кар'єрі Віталія Володимировича. У той, коли він став найкращим футболістом Союзу і найкращим бомбардиром чемпіонату. У той, коли забив за сезон 26 голів (але ж і 20 вже вважалося тоді гросмейстерською нормою), зробив 5 дублів. Ну, а в матчі з Локомотивом видав щось особливе для себе.

Для розуміння ситуації варто трохи зануритися в контекст. Московський Локомотив тих років - це записний аутсайдер, якщо не сказати більше. У попередньому сезоні 1978 посів 15-те місце з 16 і не вилетів тільки дивом - через розширення Вищої ліги. Ні складу стабільного не мав, ні тренера пристойного. Водночас Шахтар був одним із лідерів радянського футболу. Із топ-6 не вилазив уже котрий рік, у 1978 взяв "бронзу".

На момент зустрічі з Локомотивом Шахтар посідав третє місце в чемпіонаті. Але можна сказати інакше - йшов у групі лідерів. Після 21 матчу в київського і тбіліського Динамо було по 32 очки, у "гірників" - 31. Далі - Спартак (30), всі інші сильно відстали. Тобто, донеччани вели цілком конкретну боротьбу за титул.

Водночас, Локомотив Посідав 13-те місце з 18, багато пропускав (33 м'ячі - гірше лише двоє), мало перемагав (лише 4 рази). Коротше, серйозним суперником його важко було назвати. Та й серйозних гравців у складі не мав, за винятком, мабуть, півзахисника Валерія Петракова, який подекуди навіть до збірної Союзу входив. І особливого опору не вийшло.

Ну, тобто як? Першу половину матчу москвичі протрималися, незважаючи на щільний натиск господарів. До речі, матч хоч і відбувався в Донецьку, але - на стадіоні Локомотив, наче знущаючись над гостями. У присутності 38 тисяч глядачів - навіть на такі матчі тоді в Донецьку збирався майже повний стадіон. Ну так от. Весь перший тайм Шахтар розтягував захист суперника - але так і не розтягнув. А гості знайшли можливість для результативного уколу - і на 42-й хвилині Юрій Пантелєєв відкрив рахунок.

Не було кращого способу розбудити Старухіна, ніж такий розвиток сюжету. Після перерви він вийшов зовсім іншим. Так було багато разів упродовж його кар'єри - коли на подив глядачів, а подекуди й партнерів, він із ледачого кота раптом перетворювався на тигра і з'їдав усіх навколо. Ось саме так вийшло і тоді, в теплий вечір 27 серпня 1979 року.

Хет-трик він спорудив протягом 11 хвилин, що теж у його стилі - спалахнути, щоб потім знову заснути. Перший гол він провів із пенальті, призначений за знесення партнера по атаці Миколи Федоренка на 48-й хвилині. А потім забив два голи у своєму стилі, обидва рази відгукнувшись на передачі вірного партнера Володимира Роговського - на 53-й і 59-й хвилині.

Ах, що це була за пара! Як вони з півслова розуміли одне одного! Коли в травні наступного 1980-го їх включили до другої збірної Союзу - яке шоу вони там увімкнули! Як навісив на знайому лисину Роговський - і як "Бабуся" бахнув у хрестовину (від якої м'яч відскочив до Валерія Газзаєва, який забив гол). І як через деякий час Старухін п'ятою (!) відкотив м'яч Роговському, який бахнув у штангу!

Коротше - ідеальна була пара. І в матчі з Локомотивом вона спрацювала ідеально. Роговський допоміг Старухіну оформити єдиний у його кар'єрі хер-трик. А Старухін... Ну, напевно, "виставився" Роговському?