Жовтневий цикл Ліги націй збірна України відіграла краще, ніж вересневий. У всякому разі, очок набрано набагато більше, точніше - на чотири більше. А як щодо гри? Тут, на жаль, великих зрушень небагато. Але все-таки дещо є. Але залишаються й очевидні проблеми. Terrikon.com підбиває головні підсумки жовтня для збірної України...

Немає глибини складу в оборони

На жаль, оборона залишається проблемною лінією команди. Напевно, найпроблемнішою. Вона і в оптимальному складі викликає питання, а варто випасти якомусь її важливому елементу - і відразу біда. Цього разу через проблеми на лівому фланзі довелося все перекроювати, в центрі випустили явно резервного Максима Таловерова - і оборона "попливла". Не такий поганий сам по собі Таловеров, як не вбудований у загальнокомандну модель. І в підсумку, за більшості спроб чеського, наприклад, пресингу м'яч він втрачав, а біля наших воріт починали збиратися хмари.

Утім, не варто робити Таловерова якоюсь аномалією. Навіть такі вже точно основні гравці, як Ілля Забарний, раз у раз нервують. Був, наприклад, момент, коли м'яч, відбитий воротарем, Ілля тут же люб'язно віддав супернику. Який, слава Богу, від несподіванки або від нестачі техніки цим подарунком не скористався. Загалом, що тут скажеш? Немає в нинішній версії оборони ні чіткості, ні строгості, ні розуміння маневру - наприклад, такого, як уміння виходити з-під пресингу. З такими проблемами перспективи у команди похмурі.

Калюжний - довгоочікуваний наступник Степаненка

Найприємніший підсумок жовтневих мук для збірної - знайдений досить пристойний наступник Тараса Степаненка в опорній зоні. Це 26-річний Іван Калюжний з Олександрії, який несподівано потрапив до збірної, відразу відіграв повністю - і виявився напрочуд доречним у переможному матчі з Грузією. Проти Чехії вийшов у другому таймі - і знов-таки, посилив команду, приємно дивуючи спокоєм і якістю.

З огляду на те, що є ж ще й Володимир Бражко, який трохи раніше теж з ходу вписався в збірну, можна вважати вирішеною проблему опорної зони. Але ж уже давно з різних боків лунають нарікання - ну хто ж замінить незамінних Степаненка і Сидорчука, яких уже час комусь замінити? Опції з'явилися, вони перевірені в справі й показали, що можуть працювати на рівні. Вже принаймні, на рівні цього колективу - так точно.

"Хімії" тренера і команди поки що не видно

Час минає, Сергій Ребров на посаді - вже скоро як півтора року, але якось не спостерігається енергетичної єдності тренера і команди. Тут за контрастом згадуються часи, коли Ребров тренував київське Динамо - ось там "хімія" відчувалася, і ще як! Навіть якщо, як кажуть деякі, головні ідеї подавали асистенти-іспанці, все одно, управління командою було видно неозброєним оком. Ребров тонко відчував, як вона дихає, робив приголомшливо своєчасні заміни, міняв план по ходу матчу - загалом, все було в повному порядку.

Нічого такого не спостерігається у збірній України й близько. Таке враження, що команда грає, як вийде. Як масть ляже. Тому й видає такі різні тайми одного й того ж матчу - то спить, то літає, то страждає, то парить. Тренер за цим спостерігає, як правило, з мученицьким виразом обличчя, не особливо впливаючи на події. Будемо сподіватися, що Ребров - на шляху до злиття з командою, яке ми побачимо в листопаді.

Командної гри - на жаль, поки що теж

Як наслідок, збірна України поки що не дуже-то може пред'явити хоча б натяк на якийсь свій фірмовий стиль. Те, що виходить - результат випадкових збігів та індивідуальної майстерності окремих осіб. Гол Михайла Мудрика у ворота Георгія Мамардашвілі (можливо, найкращого воротаря Євро-2024) - саме з цього розряду. Якби нашого футболіста не осяяло в один конкретний момент матчу, найімовірніше, не було б першої (і єдиної поки що) перемоги в Лізі націй 2024/25, а була б нічия, а то й поразка (грузини мали кілька шансів на гол).

У теорії, зрозуміло, як мала б грати команда з такими виконавцями - пробивним форвардом, спритними технічними вінгерами і моторошно креативними центральними півзахисниками. На практиці, ніякої сталості їхні дії не мають, і переваги виконавців нівелюються нерозумінням того, як їм діяти під час розвитку атаки. Але все-таки індивідуальні якості гравців збірної високі, і іноді за рахунок цього виходить щось примітне.

А гравці хороші, і в цьому - майбутнє

У цьому - і запорука успіху. Зараз прийнято сміятися над сказаними на початку літа словами про те, що Україна має найсильніший склад в історії. Але, по суті, так воно і є. Адже нічого не змінилося - гравці або розсіяні в найсильніших лігах Європи, або на підході туди, або просто дуже хороші за сумою персональних якостей. І пристойне середнє арифметичне з них напрошується. Його просто потрібно вивести.

Час ще є. У березні стартує відбірковий турнір чемпіонату світу-2026. Лігу націй, за всієї до неї поваги, слід розглядати лише як підготовку до цього. Тож не будемо надто суворі до нашої команди і почекаємо весни. Зрештою, результат давати в неї вже виходить. Приймемо це за показник прогресу і простежимо далі за еволюцією збірної України.