Так розсипався Шахтар: перші, хто пішов за кордон в історії клубу

Після закінчення літнього трансферного божевілля можна вже заспокоїтися, віддихатися і озирнутися – наприклад, назад, у минуле. Чим зараз і займеться Terrikon.com, згадавши перші відходи гравців 'Шахтаря' за кордон. Ще в інший час, на зламі епохи...

Це було схоже на порив вітру, який разом здув із Донецька половину команди. Це було схоже на катастрофу – але насправді звільнив простір для молоді, з якої Валерій Яремченко сформував новий, зухвалий, цікавий склад. Ну, а починав розсипатися старий Шахтар улітку 1990 року, коли вже стало зрозуміло, що СРСР тріщить по всіх швах, і з країни побігли всі, хто міг...

Валерій Гошкодеря

Невтомний півзахисник, один із незабутніх улюбленців публіки, що супроводжувала його лихі віражі криками 'Гоша, давай!', Валерій провів останній матч у донецькій команді 30 липня 1990 року. Вийшла нічия з душанбінським Паміром, у якій Гошкодеря зіграв з початку до кінця. І вирушив до Польщі, у команду Сталь із міста-65-тисячника Сталева-Воля. Визначним цей трансфер важко було назвати навіть із ввічливості: Сталь була командою другого дивізіону не найпередовішого європейського чемпіонату. З Гошкодерів вона підвищилася у класі, але у вищій лізі не втрималася, повернулася назад, після чого Гошкодеря звідти пішов. Але, до речі, у невдалому сезоні 1991/92 Сталь дійшла до чвертьфіналу Кубка Польщі – це досі топ-досягнення в її історії.

Віктор Грачов

Кращий гравець 80-х в історії клубу дограв чемпіонат 1990 року до кінця. Останній матч у тому році – нульова нічия з єреванським Араратом (вийшов на заміну на 60-й хвилині). Взагалі, той сезон для Грачова вийшов ніяким: лише гол у 24 матчах. Всі вже знали, що Грачов їде за кордон. Усіх було цікаво, куди. Виявилося – у Дебрецен, аутсайдер угорської ліги. Для гравця з таким минулим це здавалося принизливим – але тоді особливо не обирали, головне було – потрапити за кордон, хоч кудись. Від виліта Грачов Дебрецен врятувати не зміг. І пішов після закінчення сезону: у його контракті був пункт, що він грає тільки у вищій лізі. Пішов у БВСК, який щойно, навпаки, підвищився. І наступного сезону став найкращим легіонером чемпіонату Угорщини.

Олександр Сопко

Культовий захисник Шахтаря 80-х залишив команду трохи пізніше - він ще зіграв два кубкові матчі з мінським Динамо, які відбулися в листопаді 1990 (1:1, 1:3). Пунктом призначення Сопко став теж не топ-клуб, не Мілан і не Реал – скромний словацький (тоді ще чехословацький) Локомотив із Кошице. Колись успішно грав у чемпіонаті союзної країни, навіть виходив у єврокубки, він із 1986 перебував поза вищою лігою, де його й застав Сопко. Піднятися нагору Локомотиву вже ніколи не вдалося. Сопко провів там два сезони, а потім перейшов у Земплін, де й закінчив кар'єру 1997 року.

Андрій Канчельскіс

У тодішньому Шахтарі Качельскіс був зіркою номер один, гравцем збірної СРСР і взагалі красенем. Його побачив на грі збірної молодий тренер Алекс Фергюсон, ще не сер - і сильно вразився. Подумав кілька місяців - і зробив Шахтарю пропозицію, яка викликала у клубі шок. Ще б пак - за гравця пропонують не якісь жалюгідні форинти або злоті, а фунти стерлінгів, причому в кількості 650 тисяч. Останній матч за Шахтар Канчельскіс провів 9 квітня 1991 року проти запорізького Металурга (0:0) - і поїхав до Манчестер Юнайтед, де пережив кілька успішних сезонів. Подальша його доля пов'язана з Росією.

Ігор Петров

Напевно, другий за якістю після Грачова форвард Шахтаря 80-х. Пішов він у середині 1991 року, отримавши запрошення з тель-авівського Бейтара. Тренер цієї команди Іцхак Шум побачив Петрова на грі чемпіонату СРСР зі Спартаком - і хоча той не забив, але показав динаміку та стиль й загалом сподобався. У Бейтарі Петров забив за сезон 10 голів, став одним із лідерів - але все одно, там не склалося, почалися проблеми із зарплатою, яку, як виявилося, можуть затримувати не лише на пострадянському просторі. Свої 10 м'ячів він забив і в другому сезоні, але Бейтар посів останнє місце, залишатися там сенсу не було - і екс-донеччанин пішов у Маккабі (Іроні).

Василь Євсєєв

Захисник, який пройшов школу київського Динамо, склав з Олександром Сопком у центрі оборони, напевно, найкращу пару 80-х. Він продовжував грати і в 1991-му - 29 матчів від дзвінка до дзвінка, останній - 31 жовтня з московським Динамо (2:3), навіть гол на прощання з пенальті забив. Ну а потім покликала ізраїльська труба. Євсєєв пішов у пристойний клуб – Маккабі (Хайфа). Але зіграв лише півсезону, отримав травму – і повернувся вже до незалежної України, до миколаївського Евіса.

Олексій Кобозєв

Напористий, винахідливий півзахисник прийшов зі ставропольського Динамо і швидко знайшов собі місце у складі Шахтаря. Був на увазі і привернув увагу клубу з солідної європейської країни з прекрасними футбольними традиціями - австрійського Сент-Пельтена, щоправда, лише середняка Бундесліги. Кар'єра там не задалася - Кобозєв зіграв лише півсезону і пішов гуляти другорядними австрійськими та німецькими клубами. Так і залишився у Німеччині.

Ігор Леонов

Прекрасний півзахисник, який вмів на полі, здавалося, все, він у 1991 став одним із лідерів команди. Але наприкінці року піддався на вмовляння вербувальника з того ж таки Сент-Пельтена - і разом із Кобозєвим рвонув до Австрії. Потім визнавав, що поквапився, лише 24 роки йому виповнилося – але час був такий. Як то кажуть: 'Всі побігли - і я побіг'. Старт вийшов вдалий, у першому ж матчі Леонов забив гол, але потім пішли поразки, змінили тренера, який запрошував двох гірників, а новий їх у команді не бачив. І Леонов пішов у другорядний віденський клуб, а за рік повернувся до Шахтаря.