Вільний художник: прощаючись із Михайлом Фоменком

У віці 75 років пішов із життя Михайло Фоменко – легендарний захисник Динамо, відомий тренер, самобутня особистість та взагалі – велика частина історії українського футболу. Прощаючись із майстром, Terrikon.com згадує, яким він був 50 років тому – яким він був гравцем...

Пішов із життя Михайло Фоменкоhttps://t.co/WlCH7sUUFv pic.twitter.com/EdAL33h262

— Dynamomania.com (@dynamomania_com) April 29, 2024

У команді Валерія Лобановського Фоменко від початку був практично незмінним. Власне, в основному склад він почав потрапляти ще до Лобановського.

Вихованець сумського Спартака, Фоменко потрапив у союзну Вищу лізу напередодні сезону 1970 року - його взяла луганська (тоді - ворошиловградська) Зоря. Команда дуже перспективна, вона росла на очах і в 1971 мало не взяла медалі, що було майже дивом для міста, яке ніколи й близько не підступало до таких висот. Фоменко провів там два прекрасні сезони, одразу перетворившись на одного з найкращих центральних захисників країни. І не було нічого дивного в тому, що його помітило та переманило київське Динамо.

Втім, переманило – не зовсім те слово. Про те, як це сталося, Фоменко згадував так: "Динамо мало дуже впливового вболівальника Володимира Щербицького. Коли тренери зверталися до нього, він міг забрати будь-якого гравця в команду. Саме це сталося зі мною. У Зорі працював тренером Герман Зонін, і коли мене запрошували в Динамо, він казав, що ще рано туди йти, що я в Луганську потрібен. Приїжджав селекціонер Андрій Біба, я написав заяву, потім у телефонній розмові сказав, що вона не дійсна, що я не хочу йти. Тоді Щербицький дав вказівку секретареві обкому, який був куратором Зорі, мене привезли і передали з рук в руки — і все. На той час усіх найсильніших українських гравців збирало Динамо".

Хто б тоді повірив, що наступного сезону Зоря стоятиме вище Динамо у підсумковій турнірній таблиці! Та що там вище – просто на вершині. Чемпіонство Зорі стало неймовірною сенсацією, а Фоменко міг вважати, що доля позбавила його золотої медалі. Динамо фінішувало другим, своє 'срібло' він отримав, але гримаса долі була, звичайно, та ще...

Тим часом, Фоменко і в злощасному сезоні 1972 року вийшов до списку 33 найкращих футболістів Спілки. І потім з цього списку не випадав до 1977 року включно, причому три роки поспіль (1974, 1975, 1976) йшов там під першим номером.

Роль у Фоменка була особлива - найтворчіша в тодішній системі захисту. Називалася вона 'ліберо', або 'чистильник'. Він не грав за конкретним нападником противника, він відповідав на міцність системи в цілому. Підчищав помилки партнерів, діяв у вільному режимі, орієнтуючись по ходу справи, приймаючи рішення в залежності від обстановки, що складається. Така робота вимагала високого футбольного інтелекту та вміння читати гру.

Фоменко до цього прийшов не одразу. У Зорі він був звичайним персональником. Коли починав у Динамо, тодішній головний тренер Олександр Севідов пробував його у різних функціях. І на фланги ставив, і в опорну зону. Але у підсумку Фоменко отримав свою ексклюзивну роль у команді. Другим центральним захисником з ним у парі грав Стефан Решко - і це був ідеальний дует людей, які чудово доповнювали один одного. Решко - чіпкий, як бультер'єр, що вміє стримати будь-якого форварда. І всюдисущий Фоменко, що встигає всюди, де гаряче. У такому комплекті вони й пережили найкращі роки Динамо у середині 70-х.

Фоменко був віце-капітаном тієї команди, одним із головних авторитетів, щодо гри до нього претензій не було, але... Дивимося його досьє – і бачимо, що кар'єру він закінчив 30-річним. Як же так вийшло? Здоров'я... Ось як описував ситуацію Фоменко:

"Все це тривало протягом року. Найчастіше отримував м'язові травми задньої поверхні стегна, спини. Винуватцем було не Динамо, я заробив радикуліт ще у Сумах. Постійно штанга, штанга плюс, це все стоячи, доводилося партнера носити на спині. А я — незміцнілий хлопчик. Ось і одержав це все. Перед фіналом Кубка Кубків зазнав травми, думав, матч без мене пройде, але ні, на уколах вийшов, зіграв. У підсумку, вже все дістало, Валерій Лобановський умовляв почекати, залишитися, але я вирішив припинити ігрову кар'єру. А йти в інші команди, де навантаження менше, після Динамо мені було не цікаво".

Виходить, що в Динамо Фоменко провів сім сезонів - не так мало, в принципі, але точно менше, ніж міг і чим провів би зараз, коли медицина тримає футболістів набагато довше. Тричі він став чемпіоном СРСР, двічі брав із командою Кубок країни. Не кажучи вже про виграний у 1975 Кубку кубків та Суперкубку УЄФА.

До речі, про Суперкубок. Коли говорять про це протистояння з великою Баварією, згадують чудо-голи Олега Блохіна. Так, вони лежать на поверхні. Але ж не лише вони зробили перемогу, адже за два матчі чудовий напад мюнхенців на чолі з Гердом Мюллером так і не зміг зламати динамівський захист. Так відпрацювали Фоменко з Решком.

Він був дуже працездатним та відповідальним футболістом. Вже пізніше, ставши тренером, якось сказав: "Якщо щось не виходить, то потрібно кількістю перетворювати на якість. Адже це не хобі, а серйозна робота". Можна вважати, що ця фраза – його кредо.