Футбольні дорожні нотатки припускають, що на момент їх написання емоції вже вщухнуть. Але не тут то було - настільки яскравим вийшов вечір у Вроцлаві. І все ж головний редактор terrikon.com Андрій Петі по дорозі додому спробував виділити найцікавіше, що сталося і було помічено в контексті матчу збірних України та Ісландії.

З того часу, як українські команди проводять матчі в Польщі, дорога до місця проведення поєдинку починається з простого ритуалу - покупки на вокзалі спортивної газети. На цей раз кілька розворотів передбачувано були присвячені майбутньому матчу збірної Польщі з валлійцями. Але й про нас не забули, нагадавши, що одну з путівок на Євро-2024 буде розіграно у Вроцлаві. Колега Якуб Шипровскі розпочав свій матеріал, процитувавши Білла Шенклі: "Є люди, які вважають футбол справою життя та смерті. Я таким ставленням дуже розчарований. Футбол – це набагато більше".

У контексті майбутнього матчу польський журналіст нагадав, що війна йде не лише на лінії фронту, і українці роблять усе можливе, щоб морально підтримати своїх воїнів. "У цій боротьбі кожен успіх є важливим, що продемонструвала перемога на Євробаченні. Тому можливий вихід на Євро-2024 має набагато більше значення, ніж у звичайних умовах", - вважає Якуб Шипровскі.

І якщо про це говорять поляки, то українці цим живуть. За день до матчу Україна зазнала чергового ракетного удару, що, зрозуміло, не пройшло повз нашу збірну. "Сьогодні я бачив, як футболісти були в телефонах, дивилися на те, що відбувається в Україні, на обстріли. Це важко для них, оскільки там сім'ї. Упевнений, вони будуть злішими, більш мотивованими, зарядженими на гру", - заявив головний тренер "синьо-жовтих" Сергій Ребров. Втім, його колега не виключив, що такий додатковий тиск може мати і зворотний бік, зігравши на руку ісландцям.

Вроцлав не вперше приймав збірну України - у вересні минулого року тут відбувся один із ключових матчів відбору Євро-2024 проти англійців. Тоді польське місто з непростою історією буквально забарвилося у кольори команд. Цього разу все виглядало дещо скромніше - ісландці прибули до Вроцлава в день гри та в набагато меншій кількості, візуально не зумівши заповнити навіть на третину відведений ним гостьовий сектор. Наші з'їжджалися з усіх куточків Європи, оглядали пам'ятки міста та з обережним оптимізмом говорили про майбутній поєдинок.

Дозволю собі трохи відволіктися на історію. У Вроцлаві я бував не раз і вже достатньою мірою вивчив це практично заново відбудоване місто, яке у квітні 1945 року було на 70% знищене радянською авіацією. А ось один цікавий факт від мене ледь не вислизнув: у списку міст-побратимів Вроцлава донедавна значилися український Львів та ісландський Рейк'явік. 2023-го року його поповнив Київ. 2:1. Ні, я розумію, що це абсолютно несерйозно, але чи це не знак?

На стадіон ми приїхали за дві години до початку матчу та спостерігали, як поступово заповнюються трибуни. На той час ми вже знали, що аншлагу не буде, проте й прогнозовані 30 тисяч гарантували потужну підтримку. Так і сталося. Ісландці, звичайно, і самі не проти пошуміти, але шансів у них практично не було. Для мене ж найемоційнішим виявився коментатор ісландського телебачення, що сидів неподалік, і бурхливо святкував успіх своєї команди на 30-й хвилині. На щастя, останній у цьому матчі.

Як і в Боснії, нашим знову довелося відіграватись. Але цього разу зрівняти рахунок вдалося досить швидко і навіть, як мені здалося, легко – ігрова перевага та зарядженість на початку другого тайму були настільки великі, що все це не мало пройти даремно. Як ми чекали на повернення Циганкова! І не дарма - його рейд правом флангом зі зміщенням у центр і наступним точним ударом у кут змусили повірити, що все у нас цього вечора буде добре.

Ну і переможна атака - те, що будуть дивитися та переглядати ще не раз. До речі! У перерві Еля Іванюкович, яка сиділа поруч, отримала футболку Мудрика для аукціону зі збору коштів для ЗСУ. Хвилин за 15 до голу ми зійшлися на думці, якщо Михайло заб'є вирішальний гол і залишить на футболці автограф, то цінність такого раритету зросте в рази. Як у воду дивилися. Так що не пропустіть!

Після матчу майже всі журналісти зібралися у мікс-зоні в очікуванні футболістів. І, здається, трохи образили Сергія Реброва, прес-конференція якого не зібрала належної аудиторії. Втім, настрій після перемоги був таким, що наставник української збірної швидко відійшов, приймаючи вітання по дорозі до автобуса. Україна їде на Євро-2024!