Незабутній 1982-й: до 65-річчя Анатолія Дем'яненка
Сьогодні виповнюється 65 років Анатолію Дем'яненку - одному з найкращих футболістів київського Динамо 1980-х років. Він був визнаний гравцем Союзу у 1985, був капітаном команди у другій половині десятиліття. А по-справжньому зіркова кар'єра його починалася 1982 року, коли він став найкращим польовим гравцем Союзу. Terrikon.com згадує той рік...
Дем'яненко часто критикували за прямолінійність. Мовляв, весь його футбольний талант уміщається у ривках лівим флангом, і більше він робити нічого не вміє. Але, по-перше, за свою кар'єру Дем'яненко грав і праворуч, і в опорній зоні, і у захисті - у Валерія Лобановського футболіст мав би хоча б мінімальні навички універсала. По-друге, якщо так уже був примітивний Дем'яненко - за що ж його тоді визнали другим футболістом СРСР 1982-го, одразу за Рінатом Дасаєвим, з яким того року конкурувати було неможливо? Адже голосували не лише кияни, а й значною мірою москвичі. Значить, було за що?
Гра Дем'яненко, насправді, була унікальним поєднанням прямолінійного натиску, постійного снування туди-сюди - з глибоким розумінням футболу, вмінням зробити паузу в потрібний момент і вирізати найточнішу і дуже правильну за ситуацією передачу. Це був пахар з футбольним інтелектом - і якщо справляв враження тупоголового бігунка, то лише тому, що міг бігати більше і продуктивніше за інших. Неймовірна витривалість, закладена в ньому від природи, робила його неповторним, примушувала дивуватися і захоплюватися, а когось, навпаки, насміхатися й злостити.
Він і до сезону 1982 був відомий у Союзі, вже тричі фігурував у списках 33 найкращих футболістів, у Динамо виходив постійно, причому заграв одразу – своєю працездатністю справив таке враження на Лобановського, що той із третього матчу поставив його в основу. У жовтні 1981 року Дем'яненко дебютував у збірній СРСР. Її тренував яку спартаківець Костянтин Бєсков – але відразу зажадав, щоб лівий захисник грав по-динамівськи, як у себе в клубі. Саме за це його й брали.
Зі збірної Дем'яненко згодом уже не випадав, пройшовши з нею три чемпіонати свiту. Перший трапився якраз у 1982, в Іспанії. Там збірна провела п'ять матчів? до останнього претендуючи на півфінал. Дем'яненко став одним із шістьох футболістів, які зіграли від дзвінка до дзвінка (четверо з них, до речі, були кияни). Траплялися у нього чудові матчі – наприклад, із Шотландією, коли вирішувався вихід із групи, він наглухо перекрив свій лівий фланг і просто розірвав свого опонента Стіва Арчібальда.
У Радянського Союзу тоді склалася дуже хороша команда, яка являла собою гармонійний мікс із представників київського та тбіліського Динамо з додаванням кількох людей зі Спартака. Їй не вистачило у півзахисті двох геніїв – Леоніда Буряка та Давида Кіпіані, травмованих перед чемпіонатом. Потенціал команда мала неймовірно високий, і Дем'яненко не просто йому відповідав – був одним із тих, хто ставив тон.
У чемпіонаті Союзу того року кияни виступили не найкращим чином - володарі торішнього 'золота', вони спочатку влаштувалися на першому місці, але швидко з нього злетіли, у якийсь час навіть виявилися восьмими, потім довго йшли четвертими, нарешті, за три тури до кінця вибралися на друге місце, але наздогнати мінських одноклубників вже не змогли, у результаті відставши всього на очко. Дем'яненко, як завжди, грав завжди і скрізь, але особливо піднатиснув у потрібний момент - восени, коли і вся команда полетіла. Тодi вийшли серії із трьох, із чотирьох перемог, вигравали у Шахтаря 5:0, у Нефтчі 4:0, у тбіліського Динамо 5:1. Команда рвала і метала – але єдина поразка 1:2 від Спартака все зіпсувала.
Саме в цей період Дем'яненко блищав на повну міць. Був епізод, коли він забивав у трьох матчах поспіль – таке у нього в кар'єрі трапиться ще тiльки одного разу. Він справді демонстрував футбол вищої якості – і фахівці розвели руками: справді, цей бігунок вміє грати у першокласний футбол!
Про сутність його гри найкраще розповість легендарна історія. Якось Дем'яненко добре погуляв – і наступного дня на тренуванні Лобановкий це помітив. Далі – слова самого Дем'яненка: “Викликає він мене на килим. Каже: 'Толик, як думаєш, де ти гратимеш сьогодні?' Ну, я йому й відповів, мовляв, як завжди. На що чую: 'Ніє. Ти сьогодні гратимеш лівого захисника, лівого півзахисника та лівого нападника. Зрозумів?'
У Союзі, мабуть, ніхто більше так не міг – ні до, ні після.
До 1982 року Дем'яненко вважали дуже хорошим фланговим захисником, але діапазон очікувань від нього був дуже обмежений. У 1982 все змінилося - він засяяв у зовсім новому світлі, став зіркою союзного значення з можливостями, здавалося, безмежними. Іноді він робив помилки, але вони розмивалися на тлі тієї гpaндіозної роботи, яку він провертав на полі. Рік 1982 показав Союзу масштаб цього гравця - і залишалося тільки гадати, чого він може досягти.
Дем'яненко відіграв у Динамо майже до розвалу Союзу, переживав всяке, разом із командою падав у середину турнірної таблиці та злітав до небес, видав ще один блискучий сезон у 1985 - тоді його визнали найкращим футболістом країни. Зіграв 80 матчів за збірну СРСР – четвертий показник за її історію. Це була чудова кар'єра, в якій 1982 стоїть особняком.
