У футболі іноді трапляються неймовірні речі, начебто вигадані письменниками-фантастами. Наприклад, Ерлінг Холанд забиває 5 голів у ворота 'РБ Лейпциг', або житомирське 'Полісся' підписує зірку молодіжної збірної Гамбії. А що, якщо уявити іншу фантастику - нездійсненну? Terrikon.com узяв 5 знаменитих епізодів з минулого українського футболу і прикинув, що могло б статися, якби...

1986. Матч СРСР - Бельгія судить нормальний суддя

Як відомо, тодішня збірна СРСР являла собою, по суті, збірну України, тобто київське 'Динамо', плюс спартаківський воротар Рінат Дасаєв. Ну проти бельгійців ще вийшов мінчанин Сергій Алейніков. У будь-якому випадку, Динамо було яскраво вираженим базовим клубом. Виступ на тому чемпіонаті світу міг би стати тріумфом Валерія Лобановського, якби не шведський суддя Ерік Фредрікссон. СРСР програв Бельгії в додатковий час 3:4, і два перші голи суддя зарахував з явних офсайдів (Ян Кулеманс, який забив один з них, потім зізнавався, що вдарив про всяк випадок - був упевнений, що сидить глибоко 'поза грою').

Що там мав у голові суддя проти нашої команди, гадати не станемо, але уявімо, що могло статися, якби матч судив нормальний арбітр. До речі, згодом писали, що мали призначити бразильця Ромуальдо Арппі Фільо, а прізвище Фредріксена у планах на гру взагалі не фігурувало. Чому в останній момент зманеврували – теж питання. Ну так от, із нормальним суддею у команди Лобановського різко підвищувалися шанси не проґавити своє з Бельгією. Далі, у чвертьфіналі, була б Іспанія, яка, як виявилося, на той час уже видихнулася. А перемігши її, збірна СРСР київського зразка виходила б на Аргентину з Дієго Марадоною... Ну, так, це було б важке завдання. Але з нормальним суддею... Хто знає?

1999. Шовковський не пускає метеликів від 'Баварії'

Це одна із найсильніших катастроф в історії вітчизняного клубного футболу. Вона, звичайно, не зрівняється зі знаменитою поразкою 'Шахтаря' від 'Севільї', проте... Ведучи 2:0 та 3:1, 'Динамо' у півфіналі Ліги чемпіонів (куди потім жодній українській команді дістатися не вдасться) задовольнялося нічиєю 3:3, а в Мюнхені програло 0:1 і поступилося супротивникові дорогою у фінал.

У київському матчі Олександр Шовковський пропускав найдивовижніші голи. Міхаель Тарнат забив йому метрів із 40. А Штефан Еффенберг зі штрафного повз стінку направив м'яч під ближню штангу (такі удари вдаються раз на рік). І той, і інший гол – із розряду неймовірних. І якщо другий ще можна віднести за рахунок майстерності того, хто б'є, то перший - вже точно воротарський ляп. А допущено його було на останніх секундах першого тайму. Через багато років, згадуючи матч, Олег Лужний стверджував, що саме цей гол збив 'Динамо' з того ідеального настрою, з яким вони вийшли. Ну а якби Шовковський перед грою поспав нормально чи зробив щось інше для користі свого стану? 'Динамо' з гри у першому таймі могло перемагати і 5:0. Вийшли б у фінал і розібралися там із 'Манчестер Юнайтед', це точно.

1999. Ачимович не влучає у ворота, кинуті Шовковським

Але через півроку Шовковський припустився ще грандіознішого ляпу. 13 листопада збірна України грала плей-офф за вихід у фінальну частину Євро-2000 зі Словенією у гостях. Все начебто йшло, як треба – Шеввченко відкрив рахунок, перший тайм – за нами. Але потім Златко Захович забив гол у відповідь, а на 84-й хвилині трапилася катастрофа. Шовковський побіг вибивати м'яч у поле до бокової лінії (начебто не було кому його підхопити). І вибив на Міленка Ачимовича. Той майже одразу вдарив із центру поля по порожніх воротах. Шовковський поспішав, але запізнився – буквально на кілька кроків. Цей гол, зрештою, і вивів Словенію у фінальну частину.

Сам Шовковський вважає це найсерйознішою помилкою у своїй кар'єрі. Імовірність того, що він вчинить саме так, а Ачимович до того ж так вдало потрапить, була надто мінімальною. Але надто багато того вечора збіглося так, як не повинно було. А припустимо, що Ачимович не влучив би у ворота. Втратила б у такому разі Україна путівку на Євро-2000? Та ні за що на світі! Інша річ, світило б їй там щось. Словенці, наприклад, посіли останнє місце у групі з Іспанією, Югославією та Норвегією...

2007. Палоп поводиться пристойно

Легендарний провал 'Шахтаря' стався 15 березня 2007 року в Донецьку, на РСК 'Олімпійський'. 'Гірники' вели 2:1 після голів Матузалема та Елано, а епічний коментатор В'ячеслав Шарафудінов вже почав святкувати вихід своєї команди до чвертьфіналу Кубка УЄФА (де вона ще ніколи не була), але тут стався цей епізод. Ішов компенсований час, 'Севілья' отримала право на останній кутовий, у штрафному майданчику 'Шахтаря' скупчилися всі, включаючи іспанського воротаря Андреса Палопа. Розібрали польових гравців, а от за ним стежити не було кому. І Палоп зрівняв рахунок. А в екстратаймі 'Севілья' забила ще, пройшла далі та виграла трофей.

Припустимо, що Палоп не забив би. Чи могло таке статися? Ще б пак. Зрештою, не такий він був бомбардир, і за всю свою кар'єру (19 років) не відрізнявся більше жодного разу. І тоді 'Шахтар' пройшов би далі. А команда у нас вже склалася дуже пристойна, Мірча Луческу працював у ній уже третій сезон. Якби 'Шахтар' рушив турнірним шляхом 'Севільї', далі його чекали б 'Тоттенхем', 'Осасуна' і 'Еспаньйол'. Ну і що, хіба це такі непереможні суперники? Хіба не реальним був європейський тріумф 'Шахтаря' на два роки раніше, ніж він стався?