Сьогодні, в перший день довгоочікуваної весни, саме час згадати про найдивовижнішу весну в історії 'Шахтаря'. Весну, коли він узагалі нікому не програвав. Весну, від якої, до речі, ніхто не чекав нічого доброго. Terrikon.com піднімає архіви...

Взагалі, якщо брати відрізок у 5 стартових турів, то за всю історію чемпіонатів СРСР у 'Шахтаря' найкращий результат вийшов у сезоні 1973, відразу після повернення з Першої ліги - 4 перемоги і одна нічия, яка теж перетворилася на перемогу завдяки серії післяматчевих пенальті (такий був тоді регламент). Але потім пішли поразки, і після 10 турів їх набралося вже 3. Тож сезон 1973 року ми брати не станемо. Візьмемо сезон 1979 року.

Починався той рік із проблем. З команди пішов головний тренер Володимир Сальков, 'коваль' 'срібла' 1975 та 'бронзи' 1978. Пішов запасний, але класний воротар В'ячеслав Чанов. І пішли два молоді таланти - Микола Латиш та Юрій Резник. Втрати здавалися величезними, у вдалий виступ Шахтаря мало хто вірив. Тим більше, що новий тренер Вiктор Носов не мав взагалі жодного досвіду роботи на такому рівні. Але несподівано все одразу почало складатися так, як ще ніколи не бувало.

Завдання тренера ускладнювалося втратою кількох травмованих – причому таких важливих, як Валерій Яремченко, Віктор Кондратов, Юрій Дудинський, Володимир Сафонов та головне – Віталій Старухін. Щоправда, останнього якраз до старту чемпіонату вдалося привести в норму та й Сафонов зміг грати на уколах. Але взагалі, головні авторитети команди на чолі з Юрієм Дегтерьовим та Віктором Звягінцевим порадили Носову не хвилюватися – мовляв, команда не підведе у жодному разі. І не підвела. Три поспіль перемоги на старті - тренер про таке, мабуть, і не мріяв.

Травмованих замінили молоді Олексій Варнавський, Ігор Симонов та Микола Федоренко, причому Симонов був взагалі абсолютним дебютантом. І все вийшло. Варнавський взагалі з того часу на роки став гравцем 'основи' (його заслужений попередник Яремченко вирішив закінчити кар'єру). Коротше, Носов несподівано побачив якусь глибину складу. Ситуація виходила далеко не така безнадійна, як здавалося спочатку.

Все почало вимальовуватися у перших трьох домашніх матчах, які 'Шахтар' впевнено виграв - 3:1 у 'Зеніту', 2:0 у 'Спартака', 3:0 у ростовського СКА. У всіх поєдинках 'гірники' мали значну перевагу. Особливо знаковим вийшов матч зі 'Спартаком', який, нагадаємо, цього року стане чемпіоном. Напевно, протягом усього сезону ніхто так не возив команду Бескова.

Кожна лінія чітко робила свою справу. Центр оборони був, можливо, взагалі найкращим у країні - Володимир П'яних ідеально грав з центрфорвардом суперника, Віктор Звягінцев славився як першокласний 'чистильник'. Четвірка півзахисників (опорник Валерій Рудаков, центральний Михайло Соколовський, на флангах – Володимир Сафонов та Микола Федоренко) зав'язувала комбінації та дуже мобільно висувалась на фронт атаки. Попереду 'солодка парочка' з Володимира Роговського та Віталія Старухіна не тільки 'бобмила' ворота суперника, а й розтягувала його оборону, створюючи проломи - до них і вдиралися колеги з півзахисту.

Найяскравішим приємним сюрпризом для Носова став, звичайно, Федоренко, який забив у перших трьох турах 3 м'ячі. 'Зеленим' дебютантом він не був, але ніколи стільки довіри не отримував, як на старті того сезону. Звичайно, можна сказати, що все трапилося завдяки травмі Юрія Дудинського – але хіба Федоренко був у тому винний? А шансом своїм він скористався чудово, ставши в 1979 році другим бомбардиром 'Шахтаря' з 12 м'ячами (результат за радянськими мірками цілком гросмейстерський).

Що було далі? Зробивши в 4-му турі виїзну нічию 1:1 з московським 'Локомотивом', 'Шахтар' видав серію з 4 'сухих' перемог поспіль (на виїзді з 'Крилами Рад' 3:0, вдома з 'Нефтчі' та 'Динамо ' - по 2:0 та 'Кайратом' 1:0). Тут треба звернути увагу, що календар вийшов напрочуд лагідним для донецької команди - з 8 перших зустрічей вона 6 провела в домашніх умовах. Це, звичайно, дещо знижує цінність весняної серії 1979. Але не 'Шахтар' складав цей графік! Факт є факт - після 8 турів гірники очолювали турнірну таблицю, втративши всього очко і пропустивши всього двічі. Особливо приємною вийшла перемога над московським Динамо, у складі якого грали колишні донеччани Рєзнік та Латиш.

До кінця цієї серії 'Шахтар', нарешті, зміг 'відчепити' тбіліське 'Динамо', яке до цього синхронно набирало очки з донецькою командою. Гра у 'гірників' йшла, поверталися травмовані (наприклад, місце на правому фланзі оборони знову зайняв Кондратов), Старухін з Федоренком постійно забивали (7 і 6 голів відповідно), загалом, виходила незвичайна, чудова весна - безумовно, найкраща в історії клубу!

Щоправда, наприкінці травня трапилися дві виїзні нічиї (з 'Пахтакором' 1:1 та тбіліським 'Динамо' 0:0). Але все одно до початку літа вдавалося не програвати. А нічия в Тбілісі взагалі тоді була схожа на перемогу. Коротше, весна вийшла – на диво! Підбиваючи її підсумки, Радянська Донеччина писала: 'Таким чином, турнірну таблицю, як і раніше, очолюють дві команди. Лідер цьогорічного чемпіонату донецький 'Шахтар' у десяти іграх здобув сім перемог та набрав 17 очок. Попереду ще багато серйозних випробувань. Вболівальники 'Шахтаря' сподіваються, що гірники витримають їх успішно'.

У принципі, так і вийшло. 'Шахтар' ледь не став чемпіоном, хоча зрештою обмежився 'сріблом', але Старухін став найкращим бомбардиром і футболістом року. Адже на початку сезону команду вважали 'збитою качкою'...