Різні бували ситуації в історії збірної України, але такої, мабуть, ще не було. Через місяць із невеликим їй грати стартовий поєдинок відбірного циклу, а головного тренера в команді немає. І здається, до матчу з Англією він не з'явиться. А хтось уже вважає, що тренер взагалі не потрібний. Terrikon.com обмірковує різні варіанти вирішення проблеми...

Припущення про те, що нинішня збірна України чудово обійдеться і без тренера, пролунало від відомого журналіста Миколи Несенюка. При всій своїй екстравагантності, предмет він знає добре і аргументує витончено. Великого вибору виконавців збірна України не має, — каже Несенюк. Значить, склад її на матч із Англією і так відомий – з тренером чи без. А гравців, які приїхали з клубів, за два-три дні ніхто кардинально не покращить – Ребров це буде чи ні. З іншого боку – а на що може розраховувати збірна України у групі з Англією та Італією? Тільки на удачу під час гри другим номером. А для такої стратегії, знову ж таки, тренер не потрібен. Тому абсолютно байдуже, хто очолить підготовку збірної у цих конкретних умовах.

У Несенюка є ще одна цікава думка - він стверджує, що будь-якій збірній у принципі на тренерській посаді потрібен радше авторитет, ніж фахівець. Такий, яким був Андрій Шевченко, наприклад. А ось Петраков був тренером, але не авторитетом. Якщо розвинути цю думку далі, виходить, що для тренера збірної в принципі все неважливо, крім двох моментів - не дати гравцям на зборах травмуватися і посваритися. На решту він вплинути не в змозі.

Насправді все не настільки просто, і ми бачили приклади того, як у збірній люди грають зовсім не так, як у клубах, бо тренер вибудовує все інакше. З найближчих прикладів візьмемо хоча б нашого майбутнього суперника Гарета Саутгейта, який у збірній Англії змушує чи не кожного другого наступати на горло власної пісні, діючи в незвичному ключі. Правда, однак, є і те, що за короткий час зборів футболістів радикально не переробиш, і в тому, що склад збірної України справді можна передбачити майже повністю, якщо всі будуть здорові.

Розвиваючи логіку Несенюка, можна запропонувати три варіанти вирішення проблеми.

Директорія

Перший – національний. Директорія не була винаходом України, її породила революційна Франція. Але Україна її теж використовувала при управлінні державою наприкінці 1918 – середині 1920. Суть у тому, що управління дробиться між кількома директорами, кожен із яких відповідає за свою сферу діяльності, але жоден не втілює якусь абсолютну владу. У збірній України цей формат управління можна собі уявити у вигляді тренерської ради, до якої увійде, наприклад, патріарх Мирон Маркевич, а також такі люди, як Сергій Ребров, Юрій Вернидуб, Віктор Скрипник та хоча б Руслан Ротань. Хто готуватиме команду до конкретних матчів? Та хто завгодно. Той, хто виявиться вільним на даний момент. З кого питати у разі невдачі? Мабуть, із того, хто виявиться останнім.

Консулат

Ця традиція йде з Стародавнього Риму, у своєрідній формі вона представлена ​​в сучасному Сан-Марино, де державою керують також дві людини одночасно, тільки називаються вони не консулами, а капітан-регентами, але суть від цього не змінюється. Ідея полягає в тому, що управління здійснюється двома людьми, жоден із них не є головним, обидва мають право вирішального голосу. У застосуванні до збірної України це дозволяє обійти хворобливу проблему зайнятості Сергія Реброва в 'Аль-Айні', про яку постійно спотикається УАФ. Тобто, коли Ребров буде вільний від робочих обов'язків в ОАЕ, збірною керуватиме він, а коли ні – інший консул, тобто тренер. Наприклад, той самий Руслан Ротань, якого якраз зараз начебто й хочуть призначити тимчасовим.

Шкільне самоврядування

Максимально демократична форма, коли формального керівника немає взагалі, а справами займаються люди, яким це довіряє колектив як найвідповідальнішим, знаючим чи авторитетним. Вони стають, наприклад, шкільними старостами і вирішують усі важливі питання, залишаючись при цьому школярами за формальними ознаками. У цьому варіанті ідея Несенюка набуває максимального виразу. Тоді тренера справді у збірній немає (бо все ясно зі складом та тактикою), а підготовку до матчів контролює головний моральний авторитет команди. Такий, наприклад, як Андрій Ярмоленко. До речі, він за Олександра Петракова теж сприймався як такий своєрідний 'староста', без співчуття якого тренер навряд чи зміг би спокійно працювати. Може, й справді віддати все в його руки?

Ну, а якщо серйозно, то ситуація з головним тренером збірної України, яка залишається невирішеною вже півтора роки, виглядає просто дивовижною. Весь цей час за лаштунками йде якась нелюдська активність, яка не призводить до виразного результату. Адже і призначення Олександра Петракова у 2021 році виглядало як жест розпачу - на тлі того, як українське футбольне керівництво посварилося з Андрієм Шевченком і не змогло домовитися з Сергієм Ребровим. Минулого місяця були наповнені незрозумілим очікуванням, що з Ребровим якось 'зростеться'. І все не 'зростається'. Може, й справді, хтось серйозно вважає, що без тренера наша команда цілком обійдеться?