23-річний воротар Орест Костик у складі харківського Металіста став відкриттям першої половини чемпіонату України 2022/2023. Футболіст, який зараз перебуває на зборі з Дніпром-1, розповів cайту Український футбол про свою кар`єру.

– Оресте, ви стали одним із відкриттів сезону УПЛ 2022/2023 у складі Металіста. Це найкращі пів року у вашій кар’єрі?
– Ця половина сезону дійсно вийшла непоганою. Проте я вважаю, що також в мене був вдалий відрізок у кар’єрі, коли я тільки починав грати в УПЛ за ФК Львів. Ще краще зіграти за Металіст мені дуже допоміг той досвід гри на найвищому, який я отримав раніше.

– Розкажіть, як ви потрапили до Металіста? Хто вас запросив?
– Я мав розмову із, на той момент, спортивним директором Металіста Василем Кобіним. Буквально за день ми про все домовилися. Я приїхав на перегляд до Ужгорода. Основна частина команди тоді ще була на зборах у Туреччині. Потренувався тиждень і мені запропонували підписати контракт.

– Вашим конкурентом за місце у воротах команди є досвідчений голкіпер Олександр Рибка. Як вам працювати разом із ним?
– Він є одним із найсильніших моїх партнерів за всю кар’єру, і я беру приклад із нього. Олександр багато допомагає мені під час тренувань та дає поради.

У нас хороше спілкування. Можу сказати, що ми друзі. Навіть зараз, коли ми не бачимось, підтримуємо зв’язок. Олександр імпонує мені як професіонал та людина.

– Як ви вважаєте, внаслідок чого вам вдалося по ходу сезону стати першим номером команди?
– Вважаю, що мені трохи допомогло везіння. Олександр травмувався у матчі проти Вереса, і я його замінив у тій грі. Так вийшло, що команда перемогла. Мені довірили місце у воротах і на наступні матчі. Поки мій товариш відновлювався, я зміг добре показати себе.

– Металіст розпочинав сезон під керівництвом тренерського тандему Олександра Призетка та Олега Ратія. Наскільки відомо, зараз у вас на тренерському містку зміни. Розкажіть, якою є ситуація?
– Наразі, по суті, головним тренером команди є Кобін. Саме він готував команду до останніх двох матчів першої половини сезону. Призетко наразі повністю відійшов від справ у Металісті. Ратій виконує функції асистента головного тренера.

– Як ви можете оцінити Кобіна як тренера?
– Поки важко дати йому якусь оцінку, бо під його керівництвом команда тренувалася лише три тижні. Він ввів певні корективи у тренувальний процес та тактику гри команди. Основна його вимога – грати через контроль м’яча.

– Можливо, ви ще можете виділити когось із тренерського штабу Металіста?
– За ці пів року мені дуже сподобалося працювати з Олександром Диканем, який є тренером воротарів у команді. Це дуже хороший спеціаліст, що використовує у своїх тренуваннях новітній підхід.

Можу сказати, що він і за своїми людськими якостями імпоную мені. Дикань сильно підтримав мене у той момент, коли я не грав. Казав, що необхідно терпіти та продовжувати працювати, що бачить мій потенціал.

У період відпустки ми також підтримуємо зв’язок. Дикань – людина із величезним футбольним досвідом, із якою я однозначно хотів би продовжувати працювати надалі.

– Чи мала команда за ці пів року якийсь зв’язок із президентом клубу Олександром Ярославським?
– Із командою в нього не було спілкування у жодному з форматів. Наскільки мені відомо, він підтримує зв’язок із тренерським штабом та менеджментом клубу.

– Хотілося б повернутися на початок вашого футбольного шляху, який ви починали у школі Карпат. Як ви туди потрапили?
– Я жив у Львові та навчався у четвертому класі. Тоді Карпати набирали до своєї школи дітей 1999 року народження. Тренером у цій віковій категорії був Віталій Шумський. Він ходив по усіх школах та передивлявся талановитих дітей. Шумський і запросив мене на тренування.

Я почав їх відвідувати й через деякий час мені запропонували вже до п’ятого класу повноцінно перейти до школи Карпат, де набирали спецклас. Я перейшов туди та навчався у цій школі до 11 класу.

– Чому після закінчення школи Карпат вам одразу не вдалося потрапити до структури професійного футбольного клубу?
– У Карпатах U-19 на той час грали старші та досвідчені воротарі. Карпати мали, окрім школи, ще й академію, де займалися хлопці з усієї України. Вийшло так, що за моїм роком взяли до U-19 одного голкіпера зі школи, і одного з академії.

На той момент я був слабшим за своїх конкурентів та не міг виграти у них конкуренцію. Мені запропонували тоді просто продовжити тренуватися із Карпатами U-19.

– Наскільки відомо, тоді вам довелося пройти певний перехідний період від молодіжного до дорослого футболу через аматорські колективи. Як це було?
– Так, я продовжував тренуватися у юнацькій команді Карпат і паралельно грав за аматорські клуби. Спочатку за Опір, а потім за Сокіл (Золочів).

Мені було досить важко. Цей досвід став для мене першим на дорослому рівні. Тим більше, грав не із професіональними футболістами, і багато речей у діях моїх партнерів було непросто зрозуміти. Я виступав на цьому рівні, доки не отримав травму меніска.

– Потім вам все ж таки вдалося зробити крок вперед у своїй кар’єрі та потрапити до дубля Вереса. Як це відбулося?
– Верес тоді базувався у Львові, і я прийшов на перегляд до команди. На жаль, на першому ж тренуванні отримав рецидив своєї травми коліна.

Довелося робити операцію. Пів року відновлювався, а взимку мені запропонували спробувати власні сили у Вересі вдруге.

Зміг добре показати себе та залишився у дублі Вереса. Я був лише другим голкіпером команди. Завжди на матчі дублю давали воротаря з основного складу, але мені все ж таки вдалося зіграти декілька матчів.

– Після Вересу ви перейшли до тернопільської Ниви. Чому зважилися на такий крок і як для вас пройшов цей етап кар’єри?
– Верес тоді перейменували у ФК Львів. Мені запропонували залишитися у дублі нової команди, проте у той же час я отримав запрошення від тернопільської Ниви. Команда на той момент грала у Другій лізі.

Вирішив спробувати власні сили на дорослому професійному рівні та прийняв пропозицію. Там я не зміг добре показати себе і за пів року не зіграв жодного матчу. Після цього невдалого досвіду вирішив повернутися до дубля Львова.

– Саме у цьому клубі ви дебютували в УПЛ. За яких обставин це сталося?
– Після повернення до ФК Львова я ще понад рік виступав за дубль, проте вже почав на певному етапі тренуватися з основною командою.

Пам’ятаю, зіграв в одному із матчів за дубль у Києві проти Динамо, а після гри до мене підійшов адміністратор команди та сказав, що я буду як другий воротар готуватися з основою до дербі із Рухом. Командою тоді керував Георгій Цецадзе.

Захворів Герман Пеньков, тому я та Ігор Литовка вдвох готувалися до матчу. Так вийшло, що на передматчевій розминці Литовка травмувався. Таким чином, я отримав шанс дебютувати в УПЛ. Мені вдалося у дебютній грі втримати ворота «на замку», а матч закінчився із рахунком 0:0.

– За період ваших виступів у складі ФК Львова від якого із тренерів ви відчували найбільшу довіру?
– Найбільше довіри було від Шумського, який очолив команду після Цецадзе. При ньому я зіграв найбільше матчів.

– У свої 23 роки ви вже встигли спробувати себе і в якості легіонера, відігравши пів сезону за литовську Йонаву. Який досвід ви отримали там?
– Так, оскільки чемпіонат України був перерваний через початок повномасштабної війни, я не захотів втрачати ігрові кондиції та прийняв пропозицію від литовського клубу.

Не можу цей період якось особливо занести собі в актив. У мене був контракт із клубом лише на три місяці. Команда виявилася дуже слабкою. Ми завершили чемпіонат на останньому місці. Я відіграв лише декілька ігор у складі та повернувся до України.