Головному тренеру національної команди України Олександру Петракову сьогодні виповнюється 65 років. Наставник синьо-жовтих — не прихильник святкувань, надто у важкий воєнний час. Тож свій черговий день народження він зустрічає в робочому відрядженні, яке розпочав за два дні до вродин. Про своє сьогодення Олександр Петраков розповів прес-службі УАФ.

— Олександре Васильовичу, із днем народження вас! 65 — це такий собі напів'ювілей. Як ви сприймаєте та зустрічаєте цю дату в наше непросте сьогодення?
— Дякую за привітання. Знаєте, скажу відверто, без гучних слів — не можу стверджувати, що мені подобається це число (усміхається). 65… Я на 65 не почуваюся. Я в душі — молода людина, працюю з молодими хлопцями, вони мене заряджають позитивом. Тож серцем і душею я лише молодію! А ще нам усім дає приклад бадьорості духу та енергійності наставник «Динамо» Мірча Луческу, який у свої 77 повен наснаги!

— Та й ви свій день народження зустрічаєте в робочому процесі, адже фактично напередодні прибули до Польщі, аби подивитися гру кваліфікаційного раунду Ліги конференцій УЄФА «Зоря» — «Університатя», і надалі маєте інтенсивний графік свого відрядження…
— Так, я переглянув матч, після якого підійшов, привітав із перемогою головного тренера луганців Патріка ван Леувена. Я з ним знайомий дуже давно — ще з академії «Шахтаря». Перекинулися кількома словами, обмінялися думками. Наступного ж дня я рано-вранці виїхав із Любліна до Лодзі, де подивився тренування київського «Динамо» й зустрівся з Мірчею Луческу. Сьогодні о 16-й вилітаю з Варшави до Рима, де 7 серпня подивлюся товариську гру «Рома» — «Шахтар». У понеділок прибуду до місця збору гірників — у добре знайоме мені Брдо, що неподалік словенської столиці Любляни, де в травні національна команда проводила свій збір. Там поспостерігаю за тренувальним процесом донеччан, а вже 9 серпня переїду за 180 км звідти — до австрійського Граца, аби подивитися матч-відповідь третього раунду кваліфікації Ліги чемпіонів «Штурм» — «Динамо». А наступного дня — назад: розраховую подивитися контрольні ігри «Шахтаря» та СК «Дніпро-1» — знову у Словенії.

— Нічого не скажеш — насичений графік…
— Але це ще не все (усміхається). 11 серпня вранці я вилітаю до Лондона, у гості до клубу «Брентфорд»…

— А, там же працює ваш давній приятель — данський тренер Томас Франк…
— Так, ми не раз перетиналися на рівні юнацьких збірних. Це мій добрий друг, я йому зателефонував і хочу з ним поговорити щодо нашого українського гравця Єгора Ярмолюка, який улітку перейшов до цього лондонського клубу. Буду присутній на матчі англійської Прем’єр-ліги «Брентфорд» — «Манчестер Юнайтед». А вже після цього лечу з Лондона до Варшави, сідаю в рейсовий автобус і повертаюся до Києва.

— Нинішня поїздка вписується у ваш стиль роботи, який ви започаткували взимку цього року, ще до повномасштабної війни, коли відвідали табори всіх українських клубів на зборах у Туреччині. Для вас це дуже важливо — близько спілкуватися з тими людьми, які працюють в українських клубах, чи не так?
— Слід сказати прямо й відверто: клубні тренери роблять український футбол. Тож я вважаю, що це мій обов’язок — їздити, підтримувати їх, розмовляти, цікавитися їхніми справами, обмінюватися думками. Хоча тепер не так просто всіх об’їхати, як це було в лютому, коли всі наші клуби готувалися в Туреччині, і я зміг відвідати табори всіх 16-ти команд УПЛ.

— Сьогодні ж географія перебування вітчизняних ФК значно ширша..
— Та мене дистанція не лякає. Це тренерська робота. Ось учора розмовляв із Луческу, із хлопцями: Мірча запросив мене на командну вечерю, ми дуже тепло поспілкувалися. Хочу сказати, що Луческу подзвонив мені в червні до Ірландії, наступного дня після нашої поразки в Уельсі, підтримав мене, гравців. Я йому дуже вдячний за той дзвінок.

— Олександре Васильовичу, три матчі національної команди під час вересневого збору будуть складними і з точки зору опонентів, і з огляду на важкі тривалі перельоти. Як ви сприймаєте цей етап змагань і чого очікуєте?
— У турнірах на рівні національних команд немає прохідних ігор. Це — Ліга націй УЄФА, тут одна осічка може дорого коштувати. Це в клубній роботі можна десь програти, а потім надолужити. А тут програв — і фактично тебе вже немає як претендента на перемогу у групі. Турнірна дистанція коротка, і всі поєдинки вирішальні. Не забуваймо, що Шотландія перед своїми вболівальниками прагнутиме взяти реванш за поразку в плей-офф. У нас же у Глазго через перебір жовтих карток не гратимуть два провідні виконавці — Забарний та Зінченко.

— Шотландці хочуть реваншу, а нам важливо не допустити цього…
— Саме так. У нас одне завдання — посісти перше місце у групі. Яким би важким не був збір, завдання слід виконувати.

— Чи турбують вас довгі перельоти?
— Так, важкий переліт буде із Глазго до Єревана: шість із половиною годин льоту плюс різниця в часі — три години вперед… Відповідно, значно менше часу залишається на відновлення після першої гри, із Шотландією. Буде складно. Не маю жодних секретів — обов’язково матиме місце серйозна ротація.

— Коли плануєте розпочати вересневий збір?
— Зовсім точно сказати поки що не можу — це залежить від того, як виступатимуть наші клуби в єврокубках. Швидше за все, ми зберемося десь під Варшавою, хотілося б десь 16 вересня, із гравцями, які, ми сподіваємося, будуть грати в єврокубках і базуватимуться в Польщі. А щодо легіонерів, то я вже призначив тренування на вечір 19 вересня у Глазго — там команда збереться в повному складі. Ми прибудемо туди, вилетівши вранці з Варшави, а хлопці з іноземних чемпіонатів мають приїхати впродовж дня.

— І все ж таки — у свій день народження чого б ви побажали собі?
— Я переконаний, що в кожної людини має бути мрія, бо без неї просто неможливо жити. Мені 65, у мене є мрії, я ними живу! У першу чергу це наша перемога у війні з росією. А футбольні мрії — тут немає таємниць. Знаєте народну мудрість: «Хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани» (сміється). Тож я мрію, я хочу чогось досягти, у мене багато цілей. І хочу сказати прямо — я не старий, тож не треба мене старити (сміється). Я сповнений сил та енергії, працюю на такій важливій посаді, відчуваю велику відповідальність перед людьми. Одним словом, хочу досягти багато чого, а от як воно вийде — не знаю.