Як гірники в Москві за Україну боролися
Збірної УРСР як постійно діючої одиниці не існувало - її скликали за потребою, час від часу. Одним із найяскравіших її проявів стала участь у Спартакіаді народів СРСР 1956 року. Грали в її складі і представники 'Шахтаря'. Terrikon.com згадує про них...
Це була перша загальносоюзна Спартакіада, для неї у Москві спеціально звели величезний стадіон у Лужниках. На ньому розгорталися основні події цієї 'Олімпіади в мініатюрі', а футбольний турнір став окремою стравою в різноманітному спортивному меню, отримавши безпрецедентну увагу. Матчі на новій арені менше 70 тисяч не збирали, навіть якщо грала якась мало кому цікава Литва. А у двох випадках 'Лужники' пережили повний збір - фінал та один із півфіналів, у якому брала участь Україна. Втім, про це попереду.
Збірна України майже повністю складалася з представників київського 'Динамо' – 14 із 17 заявлених футболістів. Три винятки складали гравці 'Шахтаря' - півзахисник Мирослав Думанський, форварди Іван Бобошко та Валентин Сапронов. Київські тренери збірної Олег Ошенков та Антон Ідзковський взяли їх явно про всяк випадок. Акцент, звичайно, робився на своїх, на динамівських.
Якщо чесно, 'Шахтар' того сезону грав так собі. На момент початку Спартакіаді він йшов у турнірній таблиці на 10-му місці з 12 (фінішує у підсумку більш благополучно - на 7-му). Але на той момент у вищій лізі іншого представника України не було. А робити збірну з одного клубу якось посоромилися – ось і взяли трьох донеччан.
Принаймні один гірник був явно не випадковим у цій компанії. Центральний півзахисник Мирослав Думанський у 'Шахтарі' на той момент явно виділявся класом і в попередньому 1955 році навіть увійшов до числа 33 найкращих футболістів СРСР (3-м номером на своїй позиції). Розумний, тонкий футболіст із чудовим баченням поля та сильним ударом, він цілком міг стати гравцем основного складу збірної УРСР – у парі з незрівнянним Юрієм Войновим. Але тренери бачили там динамівця Ернста Юста, і Думанському дали зіграти лише один матч – півфінальний.
Інший вибір із 'Шахтаря' теж був очевидний - Іван Бобошко, лівий напівсередній нападник, найяскравіший представник самобутньої донецької атакуючої п'ятірки 50-х. Особливої результативністю він, щоправда, не відрізнявся (1955 забив всього двічі, 1956 - тричі), але дуже добре працював з м'ячем і своєю наполегливістю, енергією приносив масу користі команді. Взагалі, дуже харизматичний був футболіст, і розумний тренер отримав би з нього багато користі. Ошенков поставив його до складу збірної відразу ж, на перший же матч з Казахстаном. Але гра у Бобошка не пішла, і його після перерви посадили на банку, випустивши ще раз тільки в останньому матчі.
Третім представником 'Шахтаря' у збірній став Валентин Сапронов – лівий крайній нападник. На два роки молодший за 26-річного Бобошка, він представляв інший тип гравця - старанний, сумлінний, невтомний. Він повільно, але невблаганно прогресував, зрештою 1958-го доросте до збірної СРСР, та й у 1956-му був дуже хороший. Але тренери збірної УРСР тримали його вже зовсім у глибокій ротації та використовали лише одного разу, вже не у найважливіший момент.
На старт Спартакіади вийшли 18 команд – збірні всіх республік (а їх тоді було 16), а також Москви та Ленінграда. Явних фаворитів було троє – Москва, Грузія та Україна. Зустрітися вони могли не раніше за півфінал.
Суперником України в 1/8 фіналу виявились казахи, яких у вищій лізі зроду не бачили - і здавалося, що для українців, з їх досвiдом, це буде солодка булочка. Як би не так! Казахи влаштували фавориту веселе життя, відкрили рахунок, потім, щоправда, пропустили, але все одно протрималися до додаткового часу, в якому дозволили собі забити лише одного разу. Ось у цьому матчі і 'спікся' Бобошко - як ми вже писали, його зняли після першого тайму, в якому він не виявив себе ніяк. Ошенко вирішив далі не експериментувати і вдатися до зіграного київського варіанту атаки.
У чвертьфіналі Україна вільностей собі вже не дозволяла та впевнено розгромила Азербайджан 4:1. Представників 'Шахтаря' у складі цього разу зовсім не було.
У півфіналі зійшлися суперники приблизного рівного класу – Україна та Грузія. По суті - київське та тбіліське 'Динамо', розведені 'гірником' Мирославом Думанським. Наша команда зіграла невдало. Швидко пропустивши, вона завдяки точному удару Войнова швидко відігралася і майже тут же пропустила ще раз. Спроби зрівняти рахунок ні до чого не привели, а на передостанній хвилині зустрічі жителі півдня забили ще й утретє.
У фіналі грузини дива не створили і Москві закономірно поступилися. А Україна зіграла за 3 місце зі збірною Ленінграда. Ось тут Ошенков розщедрився і в старті виставив одразу двох представників 'Шахтаря' - Бобошка та Сапронова. Більше того, Бобошко навіть гол забив, відкривши рахунок на 52-й хвилині. Буквально у наступній атаці Войнов зробив рахунок 2:0, через 8 хвилин ленінградці один гол сквитали – і на цьому події Спартакіади для України завершилися.
А для гравців 'Шахтаря' закінчилася їхня перша подорож до збірної УРСР. Не надто яскравим воно вийшло – але початок був покладений.
