Ігор Йовічевіч дав перше інтерв’ю як головний тренер «Шахтаря». Слова наставника наводить офіційний сайт донецького клубу.

– Вітаємо в «Шахтарі»! Як зустріла команда, які перші враження?
– Дякую! Дуже приємні відчуття – бачити всіх футболістів, які прибули до Роттердама. І вже розпочинається робота, яку запланували. Бачу, що всі мотивовані, що команда із посмішкою зібралася працювати. Цей період є дуже важливим для нас, щоб підготуватися до максимальних завдань, які ми ставимо перед собою. Виклик дуже великий – грати у Лізі чемпіонів та виправдати статус гранда УПЛ. Щоденна робота нам дасть відповідь на запитання, де ми є на цю мить. Для цього і є збори. Однак маємо не так багато часу, тому хочу скористатися кожним днем та кожним тренуванням, щоби дістати із кожного футболіста той максимум, що він має. Думаю, усе буде добре.

– Наскільки важливим для вас як тренера є цей виклик?
– Коли тебе запрошує такий гранд, це дуже приємно і це гарна ситуація для того, щоб прогресувати, грати на максимальній сцені, так би мовити, та представляти український футбол у Лізі чемпіонів. У такий непростий час, який наразі переживає Україна, коли українські солдати б’ються за всіх нас, за нашу свободу, що ми маємо зробити – презентувати на великій футбольній сцені, у Лізі чемпіонів, найкраще, що можемо. Тому ми пишаємось і щодня працюватимемо. Це той виклик, який рухає мене вперед.

– Сьогодні ви отримали футболку «Шахтаря» зі своїм прізвищем і номером 35. Що відчули цієї миті?
– Це абсолютний привілей – бути тренером «Шахтаря». Почитав зараз статистику: протягом останніх 14 років клуб 13 разів виступав у Лізі чемпіонів. Я не знаю жодного клубу, окрім «Барселони», «Реала» та ще, може, кількох, який мав би таку статистику. Тому кажу іще раз: величезний привілей – працювати саме тут.

– Хто увійде до вашого тренерського штабу?
– У мене в тренерському штабі двоє іспанців – це тренер воротарів Франциско Галан з «Атлетіко» (Мадрид) і Даніель Де Кастро, який є першим асистентом та фітнес-тренером. А також є троє українців, які вже працювали зі мною у «Дніпрі-1» – Юрій Беньо, Андрій Ханас і Микола Шамардін як аналітик. Це мої люди, які дуже лояльні до мене, ми вже знаємо один одного та розуміємо все, що слід робити.

– Яким є план на цей збір?
– Звісно, така ситуація, коли довго не було тренувань, вимагає від нас працювати іще швидше у фізіологічному й тактичному плані, щоб ми одразу познайомилися з командою, щоб відчули комунікацію і хлопці зрозуміли, які в мене техніко-тактичні вимоги. Хоча футбол не дуже відрізняється від того, що був у попереднього тренера Де Дзербі: я хочу бачити агресивний контроль м’яча і бути ще вертикальнішими, наскільки це можливо, щоб забити гол, але й без м’яча також бути агресивними. Це має бути не лише стиль гри, а й спосіб життя. Ти в житті повинен мати ініціативу, взяти момент до рук і гнати вперед свою мрію. Так само і на футбольному полі. Хороші хлопці не грають у футбол, тож ми маємо бути такими, як на вулиці, знаєте, «на районах», де грають спортивні «бандюгани», і ми маємо зростати якнайшвидше, бо в команді наразі багато молодих гравців. Від мене буде їм максимальна довіра, але й максимальні вимоги. І тут буде натуральна селекція – хто сприйме швидше вимоги тренера, той буде в команді, і разом виконуватимемо завдання.

– Що скажете щодо цілей та амбіцій на цей сезон, враховуючи складність ситуації в нашій країні?
– Готуватимемося до чемпіонату, як і всі інші, хоча вони й почали трохи раніше, бо деякі клуби виступають у кваліфікації єврокубків. Наші хлопці грали ще місяць тому за збірні, тому для них цей період відпочинку також був важливим. Як тренер вважаю, що відпочинок є найкращим тренуванням. Якщо більше працюєш, то це ще не означає, що краще працюєш, тож потрібно збалансувати роботу й відпочинок, щоб вийти на пік форми того дня, коли потрібно показати максимум. Для нас дуже важливо переконати футболістів, що все можливо в житті, тільки потрібно вірити у свою щоденну працю та усунути его. Це дуже важливо. Наприклад, моє его померло 15 років тому, і слід спіймати мить праці, важкої роботи – це єдиний шлях, яким може прогресувати людина. А коли ти працюєш як індивід, то колектив зростає водночас.