Перший серед перших: згадуючи Костянтина Скрипченка
Воротарська школа Шахтаря гриміла на весь Союз. У 1978 було таке, що у складі одночасно були присутні одразу три 'збірника' - Юрій Дегтерєв та брати Чанови. А починалося все в перші роки існування клубу, в 30-ті, з людини, яку любили свої вболівальники і проклинали чужі. Terrikon.com згадує...
Костянтин Скрипченко народився у Сніжному, у 15-річному віці пішов працювати на шахту 10-біс, у 16-річному почав грати за команду цього підприємства. Причому спочатку зовсім не як воротар, а як форвард, яким завжди мріяв стати. Все було при ньому – швидкість, різкість, координація, фінти. Але втрутився випадок, що часто вирішує долю. Якось отримав травму воротар команди, а заміни йому не було. Враховуючи якості Скрипченка – гнучкість, реакцію, стрибучість – тренер попросив його зайняти місце на останній лінії. Скрипченко погодився - і зіграв так, що воротареві, який вилікувався, робити в цій команді було вже нічого.
У 20 років він потрапляє до обласного центру Сталіно. Тут ще не сформована команда 'Стаханівець', яка потім стане головною на Донбасі, але є безліч усіляких відомчих колективів та спортивних товариств. Скрипченко починає грати за 'Зеніт', його швидко помічають і просувають до 'Стаханівця', який піднявся до другої союзної ліги. У сезоні 1937 він уже – основний її голкіпер, щоправда, іноді з якоїсь причини фігурує у протоколах як Скрипник. Сезон короткий, він проводить 8 матчів, пропускає 10 голів і назавжди закохує публіку шахтарської столиці, симпатії якої завоювати зовсім не просто.
'Скрипченко вирізнявся блискавичною реакцією, стрибки в нього були високими та своєрідними, ніби миттєво розпрямлювалася стиснута пружина. І ще мав Костя однією безперечною якістю, за яку його особливо любили глядачі - він грав просто, надійно, без хибної краси', - говорив головна людина у складі того 'Шахтаря', захисник Георгій Бікезін.
Якщо подивитися на його статистику у трьох повних сезонах, відіграних у вищому дивізіоні (1938, 1939, 1940), то в ній нічого не буде видатного. Навпаки, вона якась не надто гарна. У 1938 він у 23 матчах пропустив 42 голи. На наступний рік - приблизно на тому ж рівні, у 20 матчах - 38. У 1940 трохи краще - у 13 матчах 22. Були такі катастрофи, як, наприклад, 7 пропущених голів у матчі з ленінградським 'Динамо' 7 липня 1938 року. Або кінець літа того ж року, коли у двох поспіль зустрічах із тбіліським 'Динамо' та московським 'Локомотивом' у ворота Скрипченка влітало по 4 голи.
Проте про нього згадують як про одного з найкращих голкіперів країни. Парадокс? Як сказати. Скрипченко грав, прямо скажемо, не в найсильнішій команді Союзу з не найміцнішою обороною, тому й навантаження зазнавав підвищеного, і пропускав більше за багатьох. Але при цьому робив величезну кількість сейвів, які, хоч і не були 'заточені' на публіку, виходили дуже ефектними завдяки його природним даним. Це запам'ятовувалося. Іноді він видавав героїчні матчі. Наприклад, 18 липня 1939 року в Ленінграді зі 'Сталінцем'. Перевагу господарі мали неабияку, атакували півтора тайму, але гол забили всього один, матч закінчився з рахунком 1:1. При цьому Скрипченко з середини першого тайму грав зі зламаною ключицею - відбиваючи верхову подачу, впав і вдарився об штангу. У перерві він кілька разів потирав забите місце. Тренер Абрам Дангулов запитав, чи все гаразд, чи зможе він продовжувати гру. 'Що за питання? Звісно!' - була відповідь. Перелом діагностували лише після матчу, коли Скрипченка на швидкій доставили до лікарні – терпіти далі він уже не міг.
Газета 'Червоний спорт' співала гучні дифірамби Скрипченку після матчу 6 жовтня 1940 року в Києві - тоді 'Динамо' вперше не змогло виграти (1:1) на своєму полі у 'Стаханівця', воротар якого продемонстрував, судячи з газетного звіту, щось неймовірне. Під впливом цього виступу оглядач робив прогноз: наступного сезону Скрипченко увійде до числа найкращих воротарів країни.
Нічого такого, на жаль, не сталося. Чемпіонат з відомих причин дограно не був, хоча 'Стаханівець' у ньому виступав дуже добре, переміг московські 'Динамо' та 'Спартак' - найсильніші команди країни. Скрипченко зіграв лише у 5 поєдинках, у тому числі вже після початку війни, 24 червня, у знаменитому матчі зі сталінградським 'Трактором' (2:3), який закрив довоєнний союзний футбол. Воротар 'Стаханівця' вирушив на фронт, освоїв спеціальність сапера, закінчив війну під Бреслау (Вроцлавом). Після перемоги повернувся до 'Стаханівця'. Але київські динамівці, які пам'ятали його подвиги, переманили диво-воротаря до себе.
Щоправда, на той час Скрипченко вже було за 30, і Динамо відверто брало його на роль резервного голкіпера для Анатолія Зубрицького. Йому вдавалося проводити по 3-4 матчі за сезон - небагато, зате часом проти найсильніших суперників у країні. Правда, іноді з катастрофічними наслідками (наприклад, 1:6 з московським 'Динамо' 3 червня 1946 року). Загалом, одним із найкращих воротарів Союзу Костянтин Скрипченко так і не став. Але в історії донецької команди цей кремезний, неймовірно стрибучий мужик залишився як першопрохідник, як перший знаменитий страж воріт, за яким йшли інші.
