Директор зі стратегічного розвитку та комунікацій "Шахтаря" Юрій Свиридов у своєму блозі Grassroots Football висловив думку про те, чому правильним варіантом буде проведення наступного розіграшу УПЛ у кількох країнах.

«Вчора мав нагоду взяти участь у зустрічі робочої групи УПЛ із приводу наступного чемпіонату України з футболу. Серед кількох питань обговорювалось і місце проведення змагань. Сьогодні є два варіанти: перший – виключно в Україні у західному регіоні, другий – не обмежуватись лише Україною, а дати клубам можливість грати також, наприклад, у Польщі.

Переважна більшість клубів підтримала другий варіант. На його користь йшлося про повагу іноземних футболістів, тренерів та співробітників клубів, які не повернуться до нашої країни, поки триває військове становище, а також складнощі логістики для клубів, які гратимуть у єврокубкових змаганнях УЄФА.

Прихильники ідеї «Тільки в Україні» говорили про повагу до військових, які захищають нашу землю, про те, що наша Ліга називається Українською, а не польською чи якоюсь ще. Основний меседж – підтримка армії та повага до наших співгромадян, які перебувають і працюють у важких умовах війни в Україні.

Моя особиста думка з цього питання: обидві сторони мають аргументи, які слід поважати. Але до цієї дискусії я хотів би додати ще одну тезу, яку протягом зустрічі не висловив через брак часу.

Коли ми розпочинаємо чемпіонат у воєнний час, потрібно відповісти на запитання: навіщо? Навіщо грати у футбол, коли йде війна? У мирний час футбол – це насамперед розвага для вболівальників. Проте сьогодні у наших будинках війна. Про які розваги ми говоримо? Та ще без уболівальників на стадіоні... Чи може футбол виконувати сьогодні якусь іншу функцію, яку ми справді могли б вважати корисною для суспільства? На мою думку так. І це функція – інформаційна.

Сьогодні, з одного боку, ми розуміємо, що перемога залежить від наших героїчних військових, від мужності та самопожертви. Але треба погодитись, що війна – це не лише постріли наших військових. Це також постріли дипломатичного, економічного та інформаційного знарядь. І футбол у нашому випадку – якраз інформаційна зброя. Поширювати інформацію про війну – це користь, яку ми можемо робити для нашої перемоги.

І сьогодні інформаційний фронт не менш важливий за військовий. Чому? Тому що нашим військовим потрібна зброя, потрібні ресурси для продовження боротьби. І нам потрібна не просто зброя, а потужна зброя – потрібні MLRS, Гарпуни, HIMARS і т.д. Ворог сьогодні не лише скоює військові злочини та агресію, а й веде потужні інформаційні кампанії у Європі та світі.

Чому ми маємо дедалі гучніші заяви європейських політиків на кшталт: «Треба домовлятися заради миру»? Тому що війна втомлює, війна набридла. Ці наративи й надалі інформаційно підтримуватимуться агресором, щоб переконати європейців зупинитися у підтримці України у війні за наші землі. І нам потрібно бути активнішими, щоб переконати мир та його втомлених від війни в Україні громадян, що нам потрібна підтримка.

Коли "Шахтар" 9 квітня зіграв перший благодійний матч в Афінах з Олімпіакосом, ми влаштували на стадіоні акцію на згадку про 176 дітей, які загинули у війні. Це був окремий сектор, де сидіння розклали дитячі іграшки. 176 іграшок. Це було дуже зворушливо.

11 квітня одна з найвпливовіших газет світу New York Times зробила розгорнутий матеріал про цю гру з фото іграшок у секторі. Наступного дня після публікації NYT я отримав купу звернень від різних світових ЗМІ – АFP, Reuters, The Guardian, DW, BBC – про коментарі та інтерв'ю про війну в Україні. Ми поспілкувалися та відповіли кожному. Це маленький, але, я вважаю, переконливий приклад того, як футбол може стати зброєю, як футбол має бути корисним під час війни.

Тому повертаюся до питання, де має проводитись чемпіонат. Переконаний – у кількох країнах. Якщо ми гратимемо лише на заході у Львові чи Ужгороді, то наша інформаційна гармата мовчатиме, тоді як інформаційна зброя агресора потужно стріляє на сторінках світових видань, переконує, що треба закінчувати, треба домовлятися, треба віддати заради миру. Але, запевняю, в Європі якнайчастіше повинні бачити очі наших гравців, сповнені сліз, там повинні майоріти наші прапори, лунати наші меседжі та проходити акції.

Усі повинні розуміти, чому ми граємо у Любліні, Гданську чи Бухаресті, а не у Донецьку, Луганську чи Сімферополі. Відповідь проста: тому що в нас йде війна, наші міста окуповані, нам потрібна підтримка. Бо вони втомляться...

Футбол – це потужна інформаційна зброя під час війни. Разом переможемо! - написав Свиридов.