5 висновків із матчу Уельс - Україна
Звичайно, цей поєдинок закінчився зовсім не так, як нам хотілося, і тому підбивати його підсумки не так весело, як ми сподівалися. Але зробити це треба – аби повною мірою оцінити роботу нашої збірної. З чого ми і починаємо...
Драма Ярмоленко абсолютно нічого не перекреслює
З Андрієм Ярмоленком усе сталося, як у Голлівуді. Чудовий матч у Шотландії - і фатальний рикошет в Уельсі, не будь якого, збірна України мала значно більше шансів на перемогу, ніж господарі. Герой миттєво перетворюється на антигероя – ну, просто класичний сюжет для касової кіношної драми. Але чи маємо підстави вважати Ярмоленка антигероєм? Зовсім ні!
Визнаючи, що цей конкретний матч Ярмоленко справді не вдався (це відбив і WhoScored, який поставив йому найнижчу оцінку з усіх футболістів, що виходили на поле - 5.8), ми повинні зазначити, що для нинішньої збірної він - безцінна фігура, і практично кожен його вихід у її складі ставав яскравою подією. Додатковий нюанс – те, яку моральну підтримку він надав Олександру Петракову під час вступу тренера на посаду. Те, що ця команда так вдало склалася - значною мiрою заслуга її капітана. Ми не знаємо, чому вчора він не був схожим на себе. Зате ми пам'ятаємо, який він був майстерний в інших матчах, і вдячні йому за це.
Свої моменти таки треба реалізовувати
Звичайно, воротар валлійців продемонстрував визначну гру. Можна сперечатися, скільки саме 'мертвих' м'ячів витягнув Вейн Хеннесі, але те, що він позбавив нашу команду мінімум двох голів – факт. Як він зреагував на удар головою Артема Довбіка в кінці матчу - розуму незбагненно, при тому, що Довбик начебто все робив правильно, і завис у повітрі, як Майкл Джордан, і м'яч направив у ворота акцентовано. Словом, Хеннесі був герой, і з цим ніхто не сперечається.
Але все-таки свої моменти треба реалізовувати. Пам'ятаєте, коли на 12-й хвилині Роман Яремчук не забив після виходу віч-на-віч? Чого там було більше – воротарської майстерності чи незібраності форварда? Пам'ятаєте ще кілька ситуацій, коли, здавалося, м'ячу не було куди подітися, окрім як у ворота? Чому ж таки не забили? Ні, звичайно, причин можна за бажання назвати масу, але кому це треба? По-справжньому класна команда реалізує свої моменти. А якщо при співвідношенні ударів 22:10 (і 9:3 у площину) ми маємо рахунок 0:1 - може, наша команда не така класна, якою здається?
Свою штрафну контролювати треба все-таки чіткіше
Уельс не дав великого навантаження на наші оборонні лінії. Але коли 'червоним' вдавалися чудові стрімкі прориви зі швидким точним розіграшом, в українських порядках одразу виникала пожежа. Класика - це момент на 49-й хвилині, коли Неко Вільямс прогулявся лівим флангом, обігрався з Кіфером Муром - а в результаті м'яч у центрі штрафного майданчика отримав вільний, як орел у польоті, Аарон Ремзі. Тільки диво врятувало нас - досвідчений Ремзі не влучив у дальній кут. Але те, як оборона 'проворонила' одного з двох найнебезпечніших гравців суперника, дуже показово.
Петраков зумів підготувати команду, спаяну загальною ігровою ідеєю, яка чудово розуміє маневр, має уявлення про сучасний футбол. Але довести її до потрібних кондицій не зміг. Тобто, в принципі, соборна України завжди розуміє, як треба діяти, але реалізувати це розуміння на практиці у неї виходить не завжди. Особливо – у тих аспектах, які завжди вважалися проблемними. Оборона - серед них.
У другому таймі не вистачило фантазії
Після перерви, маючи гол у запасі, Уельс передбачувано сів у низький блок. І хоча був постійно налаштований на контратаку, проте захист у нього залишався в пріоритеті. У такій ситуації Україна, на жаль, не спромоглася виявити достатньо винахідливості, щоб подолати щільні та організовані побудови суперника. Якщо ми подивимося на карту теплових дій нашої команди, ми побачимо, що вся активність в атаці завмирає на лінії штрафного майданчика - в неї наша команда впирається, як у стіну. І хоча час від часу вдавалося прорватися і реально загрожувати воротам Хеннесі, але то були епізоди, які не визначали загальний перебіг подій.
Низький блок - проблема для будь-якої команди, навіть для 'Ліверпуля' або 'Манчестер Сіті', що вже говорити про збірну України, при всій до неї повазі та коханні. Щоб його розбити, потрібні відпрацьовані до блиску взаємодії. Нічого такого вчора в арсеналі України не виявилося, а спроби знайти секретну зброю у замінах, вихід на поле людей на кшталт Михайла Мудрика чи Артема Довбика призвели лише до хаотизації дій.
Команда є – дякуємо Петракову!
Але взагалі-то, саме наявність Мудрика та Довбика у найближчій обоймі – добрий знак. Те, що в них вчора не пішло, пояснюється специфікою моменту, характером гри, нарешті, наскрізь промоклим полем. Згадаймо матч із Шотландією – згадаємо, як ці двоє запалили, вийшовши на заміну у другому таймі! У них та у низці інших молодих гравців - забезпечена перспектива збірної. Петраков, як молодіжний тренер, звик довіряти футболістам такого віку. Головною командою країни він не побоявся широко експериментувати, залучаючи новачків. Це дало ефект – склалася нова за якістю команда.
Петраков за 9 місяців народив збірну, якої до нього не було. У нього досвід запеклих європейських бійців чудово поєднується з енергією та зухвалістю молодих. Все це спаялося в щось зовсім незвичайне - те, чого при більш обережному Шевченкові не спостерігалося. 9 місяців виявилося цілком достатнім для народження команди – але, звичайно, замало для її становлення. Попереду - Ліга націй, в якій ми сподіваємося побачити команду Петракова, що остаточно склалася.
